Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
АрміяІnform неодноразово повідомляла про те, як тактичні групи Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України відновлюють мости на звільнених від російських окупантів територіях. Держспецтрансівців добре знають на Чернігівщині, Сумщині та Київщині. Лише на території Київської області їхніми руками відновлено тринадцять мостів. Проте сьогодні розповімо про дещо інший аспект діяльності ДССТ.
Мешканці Іванківської територіальної громади мали змогу впевнитися у професіоналізмі та відповідальності держспецтрансівців. Їхні мости вже кілька місяців надійно служать місцевим. Саме тому, коли стала нагальна потреба у відбудові покрівель двох навчальних закладів, що зазнали руйнувань під час бойових дій, голова Іванківської тергромади звернулася до керівництва ДССТ з проханням про допомогу. Звісно, відмовити людям у такий скрутний час було б невірно, тому вже за кілька днів після звернення підрозділ держспецтрансівців з Дніпропетровщини вже розпочав роботу на об’єктах.
– Командуванням було поставлено завдання на відновлення конструкції даху Кухарівського ліцею. Спочатку потрібно було зробити повний демонтаж опорних конструкцій покрівлі, які було пошкоджені внаслідок бойових дій. Потім, відповідно, потрібно провести повний спектр робіт з відновлення покрівлі. Наразі основні види робіт проведено, залишилося укласти 30% профільного листа, – говорить заступник головного інженера підрозділу підполковник Валерій Онищенко, підлеглі якого виконують роботи.
Такі ж роботи з відновлення покрівлі навчального закладу держспецтрансівці виконують і в селі Сукачі Іванківської ОТГ.
За словами підполковника Онищенка, відновлення саме навчального закладу його підрозділ проводить вперше, тому відчувають насамперед моральну відповідальність за свою роботу, адже це робиться для дітей.
Село без школи приречене
Школа в селі Кухарі заслуговує на окрему розповідь. Вона була збудована ще у 1988 році й завдяки турботі мешканців села і насамперед самого педколективу стала чи найкращою в цьому районі. Затишні класи, шанобливо облаштована навколишня територія – скрізь відчувалася любов та турбота педагогів та персоналу. В лютому 2022 року тут навчалися майже сімдесят дітей з Кухарів та навколишніх сіл. До того ж в школі також вчилися й дошкільнята.
Сьогодні від того затишку не залишилося й сліду. Понівечені дитячі гойдалки, жодного вцілілого вікна, розбиті двері та стіни, наче моторошна посмішка страшної війни зустрічає відвідувачів. Уже майже сім місяців тут не чути дитячий сміх і не порушує умиротворену сільську тишу шкільний дзвоник. Війна внесла свої страшні корективи в життя цього населеного пункту. Майже кожна будівля в селі зазнала руйнувань. Посічені огорожі, знесені дахи, сліди пожеж…
Проте, школа, це щось особливе. Для місцевих, це наче місце сили. Тому, відразу після звільнення села, педагоги прийшли до своєї школи.
– Ми просто не могли втримати сліз. Так з годину стояли і плакали, наче на похоронах, і нічого не змогли з собою зробити, – говорить директорка Кухарівського ліцею Валентина Заріцька.
За її словами, ще важче було, коли вони змогли потрапити у приміщення школи. Все, що роками створювалося руками вчителів та учнів, було зруйновано. Долаючи біль і розпач, педколектив намагався самотужки навести бодай якийсь лад у приміщеннях. Так і ходили щодня на роботу. Звісно, паралельно писали звернення до відповідних служб району з проханням відновити школу.
– На наше тверде переконання, село без школи просто приречене, – говорить Валентина Михайлівна. – Адже без дітей, які мали б змогу навчатися, про майбутнє не йдеться.
Яке ж було здивування місцевих, коли одного дня на подвір’я навчального закладу заїхали військові. Вони хутко взялися за справу і ось за кілька тижнів покрівля їхньої улюбленої школи вже майже готова.
Звісно, роботи ще дуже багато. Але, головне є надія, що навчальний заклад буде відновлено. І наче на підтвердження цього, технічні працівниці ліцею чи не щодня миють підлогу в понівеченій будівлі. Коли я побачив таку картину, на мить здалося, що ось-ось задзвенить дзвоник і шкільні коридори наповняться дитячим гомоном.
– Так і буде, – запевнила мене директорка ліцею Валентина Заріцька. – І військові додають нам впевненості. Адже наші військові – найкращі в світі. Лише вони можуть так натхненно і жертовно захищати, піклуватися, любити, охороняти та відбудовувати…
Фото Олега Феценця
