«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
— Найбільше переживав за дітей, дружину та батьків, — згадує перші дні широкомасштабної війни колишній працівник водоканалу, а нині тероборонець Михайло.
Він — рішучий, надійний, впевнений у собі чоловік. Має гарне почуття гумору. Працював слюсарем-водієм в одному з комунальних підприємств Чернігова. Проте реальність внесла корективи у його життя…
Військова справа для Михайла не нова. Він брав участь в антитерористичній операції у чотирнадцятому. Тоді за однією з хвиль мобілізації пішов служити до танкової бригади. Воював на одному з найбільш небезпечних напрямків. Перевозив військові вантажі. Дмитрівка, Горіхове, Волноваха — така не повна географія міст, де йому довелося побувати під час АТО. Потім, відслуживши понад рік на передовій, знову повернувся до цивільного життя.
Перед початком широкомасштабного російського вторгнення, 23 лютого, Михайлу зателефонували з військової частини та повідомили, що треба прибути у «повній бойовій готовності». Проте повернутися до рідного підрозділу йому не довелося. З телевізійних новин зрозумів, — війна. Далі — валіза, речі, військкомат.
Цього разу його зарахували до підрозділу реактивної артилерії, у складі якого наші бійці з «Градів» щодня нищили ворога на підступах до обласного центру. Вони постійно змінювали вогневі позиції і завжди були на найбільш небезпечних напрямках оборони Чернігова. Досить часто доводилось отримувати вогонь у відповідь.
Після того, як російські загарбники відійшли від Чернігова, Михайла перевели служити до одного з підрозділів територіальної оборони. Нині — він захищає Україну від можливого вторгнення загарбників з боку державного кордону.
Фото та відео авторів
