У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Зайшовши з боями в Бучу, найперше, що почали робити рашисти, — це розшук та затримання українських патріотів, зокрема ветеранів російсько-української війни, які брали участь у захисті України з 2014-го року. Серед таких — мешканець міста Юрій Грибонос.
«Я його не бачила мертвим, тому вірю, що Юра живий», — стверджує мати Юрія (учасника бойових дій 2015–2016 років), на яку окупанти влаштували полювання відразу після зникнення її сина. Про те, як їй вдалося врятуватись від рашистів та як, долаючи горе, жінка й досі шукає свого зниклого сина, читайте в матеріалі спеціального кореспондента АрміяInform.
На цвинтарі в Бучі з’явились шість рядів однакових могил із хрестами, на яких немає а ні імен, а ні прізвищ. Лише цифри. Це — поховання вбитих, закатованих, невідомих, невпізнаних родичами жертв російських окупантів. Сімдесят шість могил чекають на ідентифікацію, бо процедура здачі ДНК рідними зниклих бучанців ще триває. Це пояснюється тим, що не всі біженці повернулись до рідного міста з-за кордону. А є й такі, що не вірять у загибель своїх близьких, як то кажуть, до останнього. Вони докладають чимало зусиль на пошуки зниклих.
Найчастіше родичі тих, хто зник безвісти під час жахливих подій «Бучанської різанини», звертаються до міжнародних інстанцій, як-от Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Ця організація згідно з Третьою Женевською конвенцією (12.08.1949 р.) здійснює не лише збирання інформації про військовополонених з приватних та офіційних джерел. МКЧХ згідно з Конвенцією має право відвідувати будь-які місця утримання військовополонених, вести з ними діалоги без свідків про умови їхнього утримання. Така система покликана запобіганню зникнення військовополонених безвісти.
— Я не бачила сина мертвим, тому вірю, що Юра живий. Серед розстріляних на вулиці Яблунській хлопців із територіальної оборони мого сина не було, — під час нашої бесіди розповіла Тетяна Василівна Грибонос. — Так сталося, що відразу 24 лютого ми із сином вирішили перейти зі своєї квартири жити до будинку моєї мами. Було тісно, з нами також жив Юрин друг Тарас із дружиною та маленькою чотирирічною донечкою, якій доводилось спати у ванні. Треба сказати, що наші помешкання розташовані на «Стекольці» (район Бучі. — Ред.), неподалік один від одного, тому Юра інколи ходив по ліки, продукти, по інших справах. Одного разу, а саме третього березня, син зателефонував мені та попередив всіх нас, що по мікрорайону вже ходять рашисти, що ми повинні зачинити двері та не виказувати себе.
Тетяна Василівна розповіла, що за два-три дні (вона від стресу не пам’ятає, коли саме. — Ред.), коли стихли звуки пострілів на вулиці Яблунській (вулиця масових розстрілів бучанців мікрорайону «Склозаводський». — Ред.), вона наважилась піти на пошуки свого сина. Двері квартири, з якої востаннє зателефонував Юра, були вибиті, а речі всередині перевернуті. Як повідомили матері сусіди, танк окупантів під’їхав прямо до під’їзду, де мешкала родина ветерана АТО. Багатоповерхову будівлю очепили російські військові. Ззовні чатував снайпер, а ті окупанти, які увійшли в під’їзд, почали цілеспрямовано виламувати двері квартири родини Грибоносів. Ламали до півночі, розповіли сусіди Тетяні Василівні. Чи зміг Юрко в темряві вислизнути від рашистів через балкон квартири, розташованої на першому поверсі, вони не знають.
За інформацією Служби безпеки України, наприкінці серпня було викрито та нейтралізовано злочинне угруповання зрадників, які перейшли під час тимчасової окупації Бучанського району на бік ворога. Вони, зокрема, орієнтували військових рф на місцевості, повідомляли адреси перебування активних учасників спротиву, українських патріотів, колишніх учасників бойових дій російсько-української війни. Затриманим повідомлено про підозру за трьома статтями Кримінального кодексу України, зокрема в державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану.
Про рашистську «зачистку» мене попередили 12 березня. Натякнули, що до матері атовця завітають обов’язково. Того ж дня Тарас, якому вже вдалося відправити свою родину до Києва, знову повернувся в Бучу, щоб допомогти евакуюватись друзям та знайомим, — згадувала Тетяна Грибонос. — Він зайшов у мій двір із жінкою та її донечкою, запитав, чи готова я виходити разом із ними з окупації. Перевдягатись я не стала. У моїй сумці напоготові були документи, вода та пакетик сухарів. За п’ять хвилин ми вже йшли по Яблунській.
На вулиці, всіяній залізом, цеглою, залишками від парканів та мішками з піском, бучанців наздогнав російський танк, на якому їхав бородатий кадирівець. Він наставив на них свій автомат, але не спинився. Проїжджаючи повз та потім, скільки бачив їх, увесь час цілився в неозброєних українців. Чомусь так і не вистрелив. На блокпосту молодий російський військовий років 18–19 сказав, щоб Тетяна та її супутники далі не йшли по Яблунській, бо далі дуже небезпечно. Вже потім, після звільнення Бучі, вони будуть згадувати цей момент як друге народження, бо дізнаються, скільки мирних людей розстріляли окупанти тоді саме на Яблунській…
Вони звернули в паралельну вуличку, пройшли повз якогось військового в чорній формі і жінку, що чатували за рогом. Спецпризначенці прискіпливо мовчки роздивлялись їх та, на щастя, не зупинили. Так біженцям вдалося неушкодженими добратись до мосту з Бучі на Ірпінь. Потім був потяг на Львів. Далі — Польща та Німеччина, де жили родичі Тетяни Грибонос. За кордоном відразу подали Юру в міжнародний розшук. Із Бучі Тетяні Василівні повідомили, що рашисти 12 березня дійсно влаштували «зачистку». Окупанти приходили додому, де переховувалась родина учасника АТО, та наполегливо розшукували матір українського захисника. Саме це, на її думку, додатково давало надію на те, що син не вбитий.
У моргах Київщини Юрія також не знайшли. Сестра не раз ходила на упізнання, робила це сама, бо жаліла маму. Тетяна Василівна здала для експертизи ДНК-тест і розпочала власне розслідування: опитувала знайомих, друзів, писала запити, зверталась до журналістів, також і до іноземних. Але за тестом ДНК збігів не знайдено. Тож найбільшу надію мати українського військового покладає саме на Міжнародний Червоний Хрест та українські програми пошуку зниклих. Нині інформації щодо зникнення, полону чи загибелі Юрія Грибоноса так і немає.
Як відзвітував Міжнародний Комітет Червоного Хреста, від початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну за пів року було отримано понад 27 000 дзвінків і електронних листів від тих, хто шукав своїх близьких. За цей період МКЧХ надав інформацію про місцеперебування чи долю зниклих майже для 3000 сімей.
АрміяІnform долучається до зусиль із пошуку родини українського захисника Юрія Грибоноса (21.09.1983 р.н.) та просить повідомити інформацію, яка могла б допомогти його розшукати на електронну адресу інформагентства [email protected].
Також, нагадуємо, що розшук постраждалих та зниклих внаслідок російської військової агресії можна здійснити за допомогою наступних ресурсів:
— Telegram-канал Пошук зниклих
— Телеграм-канал Пошук зниклих Україна 2022
— Чат-бот Знайди рідних
— Надія бот — допомога в пошуку людей в Харкові
— Бот для пошуку зниклих у Києві та передмісті столиці
— Чатбот Розшук за даними Національного інформаційного бюро
— Бюро Центрального агентства МКЧХ з розшуку
Фото автора та родини Юрія Грибоноса
