«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
«Україну слід любити до глибини власної кишені», — цей знаменитий вислів видатного українського громадсько-політичного діяча Євгена Чикаленка означає також, що кишеня українця має бути достатньо глибокою, щоб у ній не забракло коштів на власну державу.
Про людину, яка дбала про розвиток українського національного руху та розуміла значення українського сільського господарства для України та світу вже понад століття тому, говоримо з Анжелою Савченко з нагоди перевидання головної праці Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство» (автор — Антон Печерський).
Довідково: Анжела Савченко — директорка туристичної агенції «Київські фрески», ініціаторка перевидання і авторка передмови до перевидання книги Євгена Чикаленка «Розмова про сільське хазяйство» (Харків-Київ: Видавець Олександр Савчук, 2022).
— Як виник задум перевидати книгу Євгена Чикаленка?
— Туризм постійно трансформується, стає все глибшим і цікавішим, відходить від стандартів і шаблонів. Відбуваються пошуки забутих місць та загублених у часі й історії імен. Тому до ювілею, до 160 річниці від дня народження Євгена Чикаленка, було важливо повернути книгу Євгена Чикаленка в люди і показати її українському народу.
— Чому і чим книга Євгена Чикаленка цікава сучасному читачеві? Здавалося б, минуло вже понад століття від її виходу і поради у ній мали б суттєво застаріти.
— Для кожного українця важливим є класичне Шевченкове «Садок вишневий коло хати…» Це є певним ресантиментом — українці землю люблять, біля землі багато працюють. Більшість містян мають дачні ділянки, хтось навіть повертається до себе в село, де обробляє бабусину, дідусеву спадщину. Зараз відбувається відродження руху фармакультури, захоплення не новітніми технологіями, які використовують агрохолдери, а навпаки тим, що пропонують фермери — органічне городництво і садівництво. Тому ця книга доволі актуальна на сьогодні навіть з практичної точки зору.
Як діти родилися і зачиналися завжди однаково — так власне і робота біля землі багато в чому незмінна. Наприклад, поради, як посадити дерево, як підготувати ґрунт для посіву пшениці, як займатися виноградарством — усі ці канони залишаються незмінними. Тому поради Євгена Чикаленка не втратили актуальності.
Окрім того, Чикаленкова книга — це своєрідний екскурс в історію, з якого ми можемо дізнатися, чим жив український селянин наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Можна побачити, яким було типове заможне господарство — скільки в середньому було в ньому землі, що селянин садив і вирощував, яку худобу та птицю та в якій кількості тримав тощо. Шкільний підручник історії не приділяє цьому належної уваги.
— Тобто поради з книги Євгена Чикаленка насамперед звернені не до великого землевласника, а до міцного сільського господаря на чолі міцного селянського господарства?
— Саме так. Книга звертається до тих, кого з приходом радянської влади назвали куркулями. А це були саме люди, які вміли господарювати на землі, й дуже хотілося би це в Україні відродити у вигляді міцного фермерства. Можна сказати, що тогочасний куркуль — це як сучасний фермер, і поради книги будуть цікаві саме фермерам, але не лише їм. Тим, хто має присадибну ділянку, садок, невеликий виноградник, книга також буде корисною. Не обов’язково це має бути велике господарство. Навіть тим, хто має дачу, книга теж буде корисною.
Книга є історико-культурною пам’яткою дивовижної і недооціненої доби — періоду творення української нації, коли вперше в історії України поруч із культурницькими питаннями піднімаються питання економічні й соціальні та пропонуються шляхи для їхнього вирішення. (з переднього слова Анжели Савченко до книги Євгена Чикаленка)
— Книга є також і певною літературною пам’яткою — це не лише науковий, але і популярний, художній текст, який цікаво і приємно читати.
— У Чикаленка прекрасне відчуття слова, мови і стилю. У нього завжди присутній легкий жарт у тексті, проста мова, звернення до читача. Це, до речі, яскраво проявилося у газеті «Рада», яку Чикаленко заснував і фінансував. Редакція газети часто оголошувала літературні конкурси й шукала таланти, і дописувачів він завжди просив писати яскраво, красиво, дотепно — більше гумору, більше фейлетонів. Навіть зараз, під час війни, ми все одно жартуємо — українці саме такий народ, який не буде постійно плакатися.
— Ви згадали газету «Рада» — це другий важливий напрямок діяльності Євгена Чикаленка. У чому її значення?
— Газета «Рада» — це своєрідна соціальна мережа початку ХХ століття. По суті, це видання, як об’єднувало і формувало свідомих українців. Перший номер газети вийшов у вересні 1906 року. Виходила газета впродовж восьми років — аж до початку Першої світової війни. І ці вісім років можна порівняти з нашим досвідом від початку російської агресії проти України в Криму і на Донбасі 2014 року і до сьогодення. Тоді, так само як і нині, відбувалося формування української нації, і газета «Рада» формувала свідомого українця. Вона була надзвичайно важливою для Євгена Чикаленка — саме заради її видання він продавав землю, щоб фінансувати роботу редакції і друк, розуміючи значення української газети для українського суспільства.
— Саме у цьому і проявилося його знамените «любити Україну до глибини власної кишені»?
— Чикаленко був заможною людиною. Він мав можливості для того, що зараз ми б назвали преміальним споживанням, однак єдиним, на що він витрачав значні кошти, стала якісна освіта дітей за кордоном. Причому, по-перше, це не було аж занадто дорого. По-друге, Євген Чикаленко розумів високий рівень європейської освіти та прагнув, щоб його діти навчалися за кордоном, але працювали в Україні. Він був переконаний, що Україна потребувала якісних фахівців.
Цікаво, до речі, зазначити, що Чикаленко використовував родинний бюджет, однак ні від кого не було жодного докору і жодних претензій — у сім’ї всі розуміли значення газети «Рада». Тому діяльність батька підтримали всі його діти, які всі стали справжніми українськими патріотами.
Тобто, можна говорити про стратегічне мислення Євгена Чикаленка, в якому економіку поєднано зі свідомим українським патріотизмом, а україноцентричну свідомість з потребою розвиненої національної економіки, зокрема сільського господарства.
