«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
— Я не мала вибору, крім як піти в лави ЗСУ, щоб захищати свою державу. Ворог прийшов на мою землю і забрав життя багатьох українців. Родом я зі Старобільського району Луганської області. Нині моє місто перебуває на тимчасово окупованій території. В армії я з 2016 року, — розповідає про себе Дарина. Вона — сержант, була командиром відділення.
— Зі своїм батальйоном я обороняю рідну Луганщину вже шість років на позиціях поблизу Попасної, Золотого та Лисичанська. Далі тримали оборону поблизу міст Часів Яр та Костянтинівка. Дарина каже, що її підрозділ має значний бойовий досвід.
— Тривалий час перебували біля Мар’янки, тут відстань до ворога була дуже мала, — розповідає вона. — Часто працювали ворожі снайпери, та ми гідно відповідали і своїх позицій не здали.
24 лютого батальйон, у якому служить Дарина, також перебував на сході країни.
— У день широкомасштабного вторгнення окупанти почали обстрілювати з артилерії все навколо. Міста руйнують вщент, їм байдуже чи то школа, чи дитячий садок, чи житловий будинок. У Золотому нам вдалося уникнути оточення та у важких боях виснажити ворога, але вийшли, на жаль, не всі. За свободу своєї країни ми платимо високу ціну. Вони думали, що ми відступимо, і хотіли за три дні захопити всю країну. Та ми їм цього не дозволили, — каже Дарина. — Вже більше ніж пів року російська покруч безуспішно намагається просунутися в Донецькій області. Та й вони, переконана, тепер точно знають, що своєї землі ми не віддамо. Наразі наш підрозділ посилюється людьми, технікою та озброєнням, — каже сержант. — Також добре, що покращуються і побутові умови військовослужбовців.
Нині Дарина лікує травму спини в оновленому реабілітаційному відділенні Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи. Дівчина дуже скромна і не вважає себе героєм, хоча вже протягом шести років служить у бригаді, яка практично постійно обороняє рідну землю на передових позиціях. Дванадцятого березня Дарина втратила свого коханого Олега. Для неї він є уособленням Героя.
Старший лейтенант Олег Явтушенко був слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Через широкомасштабне вторгнення російських військ одразу повернувся до свого підрозділу, який перебував на одному з найгарячіших напрямків у районі операції Об’єднаних сил. Саме смугу відповідальності цього підрозділу ворог мав на меті прорвати насамперед. Підрозділ Олега завдав противнику колосальних втрат та зупинив наступ. Заступник командира батальйону мотопіхотного батальйону старший лейтенант Олег Явтушенко загинув як герой у бою.
— Олег був надзвичайною людиною та справжнім офіцером. Він міг ще зробити так багато… У 2020 році був командиром роти, керував підрозділом, який тримав оборону Світлодарської дуги поблизу населеного пункту Миронівський. Завдяки лідерським якостям та гострому розуму у 2021 році Олега підвищили та призначили на посаду заступника командира мотопіхотного батальйону, — розповідає Дарина. — Шлях військового він обрав ще у 2013 році. Навчався в Кременчуцькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вже під час війни у 2015 році став курсантом Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску з академії у 2019 році був призначений на посаду командира мотопіхотного взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. У той момент його підрозділ захищав позиції поблизу Мар’янки. Це був один із найбільш неспокійних напрямків операції Об’єднаних сил. У колективі здобув авторитет та повагу підлеглих і вже за пів року став командиром роти.
Після реабілітації Дарина знову повернеться в бригаду, де служив її коханий, щоб разом із побратимами вже остаточно вигнати російських окупантів з України. Хоч дівчина і не любить лікарень, каже, що тут почувається досить комфортно:
— Тут гарний медичний персонал і сучасне реабілітаційне відділення, сподіваюсь, що якнайшвидше відновлю здоров’я і повернуся у свій підрозділ, — зазначає вона. — Я повинна бути там і робите все можливе для нашої перемоги. Тож постійно навчаюсь, вдосконалюю свої навички, щоб з новими силами бити окупантів.
