Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
«Хан» вже майже не кульгає. Одужує, продовжуючи після поранення виконувати службові обов’язки в районі оборони своїх піхотних підрозділів. У госпіталь лікуватися не подався, бо одна з його вищих освіт – ветеринарна, й на медицині він певною мірою знається. Для когось це прозвучить чи не комічно. Утім, для чотирьох врятованих ним на полі бою під шквальним мінометним вогнем побратимів «Хан» – безумовно тактичний медик від Бога.
… Того дня від одного зі взводних опорних пунктів батальйону надійшло невтішне повідомлення. Укріплення взводу росіяни вже не перший день поспіль перемелювали артилерією й мінометами. У взводі зранку з’явилися поранені, один – дуже «важкий». Старший командир сформував евакуаційну групу з кількох розвідників та штабних офіцерів. До неї добровільно влився й спецпризначенець, котрий якраз узгоджував із піхотинцями взаємодію.
Завдання евакогрупи було ще тим: ВОП, попри вимушено невигідні тактичні умови, міцно тримав оборону практично на відкритій місцевості. Й до найближчої точки відносно безпечної евакуації в тили відстань сягала більш ніж пів кілометра. І весь той шлях – буквально чисте поле! Своїми силами витягнути поранених взвод також не міг, позаяк окупант вогнем не давав хлопцям підняти голови. Та й кожен боєздатний «штик» на позиції там на той момент був на вагу золота.
Розраховувати можна було тільки на стрімкий кидок евакуаційної групи до ВОПу за підтримки вогневих засобів. Тому вояки сховали «санітарку» у визначеному місці, дочекалася, коли батальйон почне придушувати «мінометку» ворога, й перебіжками кинулися уперед. Частина групи встигла добігти до позицій, втім іншій, на превеликий жаль, не пощастило.
московити знову накрили прицільним мінометним вогнем 120-го калібру вже й підходи до укріплень. Тоді «Хана» вибухом однієї з мін контузило й поранило уламком в ногу. А спецпризначенця, що перебігав неподалік, уразило серйозно, просто посікло уламками.
«Хан» лежачи, самостійно наклав вище рани турнікет й перев’язався. Поряд з ним інший офіцер батальйону, на позивний «Світлиця», намагався зупинити рясну кровотечу на потрощеній руці й тілі спецпризначенця. Він доповз до них й взявся допомагати. Кількома турнікетами чоловікам вдалося зупинити кровотечу.
Йти уперед вже не було сенсу. «Світлиця» запитав «Хана», чи здатен він пересуватися самостійно. Але той… визвався доправити чистим полем непритомного розвідника самотужки… Ситуація не сприяла довгим роздумам, тому «Світлиця» із тим погодився й рушив до ВОПу. А «Хан», взявши однією рукою спецпризначенця спереду за бронік й підважуючи другою чоловіка за великий карабін на тильній стороні його спорядження, потягнув його до «санітарки».
Чотириста метрів по відкритому полю, так би мовити, перебіжками! Тричі, почувши «виходи» ворожих мін та їхній посвист у повітрі, ветеринар вкладав побратима на землю й накривав його своїм тілом! А як дотягнув, зрозумів, що й на цьому пригоди не закінчилися. Бо в автівці вже чекали евакуації ще троє поранених побратимів, зокрема розвідники. Інші ж члени евакогрупи вступили у бій на ВОПі.
Поранений у ногу «Хан» вирішив сісти за кермо й самостійно вивезти поранених – в іншому випадку як мінімум двоє з них не вижили б. Маршрут евакуації склав більш ніж чотири кілометри. Півтора з них орки крили «буханку-санітарку» знову ж таки 120-ми мінами. Домчавши до медиків, і сам «Хан» втратив свідомість через крововтрату…
… Сьогодні колишній ветеринар самостійно доліковується, «перекладаючи у штабі з місця на місце папірці». Його представили до державної нагороди, про що він із превеликим здивуванням дізнався буквально під час нашого спілкування від присутнього серед нас «Світлиці». Усі ним врятовані побратими вижили, лікуються й чекають повернення на фронт…
