«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Через війну тисячі українських дітей перебувають далеко від батька і важко переживають розлуку. Мами були змушені вивезти дітей у безпечне місце за кордон, а татусі лишились працювати в Україні або захищають нашу країну на фронті. Як допомогти дитині пережити розлуку з батьком, кореспондентці АрміяInform розповіла сімейний психолог Оксана Осипчук.
— Нині діти переживають сильний стрес не лише через війну, евакуацію, а й через відсутність найближчої людини поруч, адже часто тато не може бути з ними. Як розподіляються ролі батьків у такій ситуації?
— У цей період в житті дитини домінує мама, і саме вона створює образ батька. Саме мама розповідає, що батько — Герой, він захищає нас і нашу країну. Мама виховує в дитини повагу і захоплення батьком. Якщо в матері попередньо не було близького емоційного контакту з дитиною, їй важче створювати певний образ батька, але це можливо. Мама має спрямувати свої сили на налагодження емоційного зв’язку з дитиною. У такий спосіб дитина поступово почне говорити про особисті речі, про тата, відчує підтримку, повагу і прийняття.
— Як мамі підтримати дитину, які практики будуть дієвими в цей період?
— Таких практик декілька. Для дитини важливо мати поруч будь-які особисті або просто рідні цінні речі, які поєднуватимуть її з минулим безпечним життям. Це можуть бути іграшки, листівки, фотографії, реліквії з дому, листи бабусі, мамина хустинка, батькова кепка. Навіть домашні улюбленці. Будь-якій дитині — чи дошкільняткові, чи підлітку — слід намагатися створити особистий простір. Зрозуміло, що це не завжди можливо в нинішніх реаліях, коли люди живуть у спортивних залах на матрацах, але важливо знайти усамітнений куточок. Або хоча б дати дитині можливість побути на самоті у своїх думках і переживаннях, обміркувати щось своє. Мама може допомогти візуалізувати безпечне місце для дитини. Поговорити з дитиною та пригадати приємні моменти, пов’язані із дитячим садочком або бабусиною дачею. Пригадувати приємні речі та створювати в такий спосіб емоційний місточок між сьогоденням та минулим безпечним звичним станом.
— Як підтримати якісний емоційний зв’язок із татом?
— Зрозуміло, що татові зараз часто не до дзвінків, а часом і зв’язку немає. Однак дуже важливо, аби батько за найменшої можливості намагався спілкуватися з дитиною та підтримувати контакт. Прекрасна ідея — коли батько начитує вірші і надсилає дитині або надиктує голосове повідомлення у вільну хвилину і відправляє, коли є нагода. У таких повідомленнях має звучати наступне послання: я тут, я захищаю тебе та маму, це не назавжди, ми маємо бути сильними, ми разом. Найважливіше — це щирість. Не слід говорити для годиться, дитина відчує фальш. Страшні речі не варто додатково прикрашати або маскувати, не моделюйте принадні картинки. Кажіть правду: так сталося, що в країні війна, але ми сильні, ми виживемо, ми зможемо, як важко б нам не було. Якщо тато має можливість, буде корисним поділитись своїми фото, враженнями та емоціями, що доступні дитині за віком та не зашкодять їй, розповісти про свій побут та побратимів. Батько може сказати: мене надихають думки про тебе і маму, ви допомагаєте навіть тим, що перебуваєте в безпеці.
— У дитини має бути певна стабільність, як дати їй відчуття контакту з татом поки, наприклад, немає зв’язку?
— Мама може підтримувати контакт із татом: показувати дитині фото, розповідати про тата, щовечора ставити дитині перед сном послухати повідомлення від тата. Я пропоную так звану скриньку пам’яті — коробочку з дрібничками, що нагадують батька: фото, малюнок, обручка, листівка, квиток у кіно. Дитина проводить певний час із цією скринькою одна, без мами, без нікого. Так вона ніби спілкується з татом, це допомагає, коли вона не може поговорити телефоном чи онлайн. У цей час вона може сказати: «Тату, мені сумно без тебе. Я хочу, щоб ти був поруч». Так вона сформує в серці куточок тепла і прив’язаності до батька. Будемо чесними, тато може загинути, і тоді ця скринька пам’яті, у разі такого горя, допоможе пережити втрату. Через дрібнички в ній діти пригадують найприємніші спогади, які вони пережили поруч із батьком.
Часом старші діти носять батькову річ: годинник, кепку, джемпер. Це також допомагає їм відчувати зв’язок з ним. Можна запропонувати ще одну практику, скажімо, «Татів день». Піти туди, де дитина ходила з татом, або пограти в ігри, у які грала з ним, або приготувати татову улюблену страву. Наприклад, мама може запропонувати: поїдемо на велосипеді стежками, де ти їздив з батьком. І потім це має отримати логічне завершення — дитина напише татові: «Ми сьогодні провели день з тобою, як раніше», поділиться враженнями і в такий спосіб наблизиться до нього.
— Яким дітям підходить малювання для подолання стресу?
— Один зі станів стресу через розлуку з батьком — коли дитина не хоче про це говорити, вона ніби завмирає. Тоді підходить техніка малювання. Дитина може викласти на папері все, про що не хоче говорити, проявити свої переживання на аркуші, і ми їх побачимо. Запропонуйте дитині: намалюй свою родину, хто живе у твоєму будинку, а потім розпитайте про зображене, але не робіть на татові акцент. Коли дитина сумує, дозвольте їй посумувати, пережити це. Якщо дитина навпаки — злиться на батька, що він обрав війну, а не її, зрозумійте — вона має на це право. І таку емоцію слід оформити, дати їй місце, як говорять психологи, сказавши: «Я бачу, що ти злишся, ти маєш право, але зрозумій, що батько захищає нашу вільну країну заради тебе». Якщо це маленька дитина у віці 5–6 років, дозволяйте їй креслити, рвати папір, виплеснути почуття під час малювання. Або дайте їй побігати і подихати, випустити енергію, це також добре. Дуже допомагає таким дітям релаксаційна гімнастика, коли дитина сильно напружується і потім повільно розтискає м’язи. Маленькі діти від цього швидко розслабляються і починають сміятися. З підлітком також працюють такі техніки, але варто супроводжувати їх підтримуючими розмовами відповідно до віку.
— Від чого залежить рівень переживань дитини через розлуку з батьком?
— Ступінь туги за батьком залежить від характеру, темпераменту та виховання дитини. Емоції в розлуці з батьком можуть бути різні. Дитині, що не приховує своїх емоцій і звикла їх «розплескувати», характерні: паніка, агресія, злість, роздратування. Якщо дитина закрита: це може бути тривожний стан, меланхолія, апатія, навіть депресивний стан. Підтримуйте дитину у будь-якому разі! Не кажіть: ти маєш бути сильним. Дитина і так робить все, що може. Вона така, яка є, і ми враховуємо її рівень переживання. Дитина вже сильна. Якщо вона закривається — дайте їй можливість побути в собі. Звичайно, мама має сказати: «Я поруч, що б тебе не турбувало, поговори зі мною, для мене це цінне. Тоді ми будемо однією командою і разом зможемо впоратись». Майже пів року минуло, як ці діти залишили домівки, і коли я питаю: «За чим ти сумуєш? За школою, за батьком, за друзями, за іграшками? Вони відповідають: «Ні, я хочу додому». Вони не розуміють, чого саме хочуть, а просто потребують того відчуття безпеки, що оточувало їх до війни. «Мій дім», де поруч все звичне, затишне, де поруч мама і тато, — це якір, що дозволяє іти вперед і надає дітям сили.
