Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Фронтовий Харків навіть під час війни продовжує жити культурним життям. Учора в галереї сучасного мистецтва ART відбулася пост-документальна вистава «Вона війна».
Сценічний твір, створений режисером-чоловіком, підіймає такі питання, як: чи на часі гендерні проблеми в нашому суспільстві під час війни, чи можна й досі вважати жінку «слабкою статтю», чи мають страх, біль, ненависть та відвага гендерну ознаку… Спектакль був презентований колективом незалежного авторського театру «Публіцист», добре знаним у обласному центрі театральними експериментами та альтернативною творчою діяльністю, творами з політичною та соціальною тематикою з виразною візуальною складовою.
«Вона війна» звучить голосами жінок та дівчат, які розповідають про свої випробування з початку повномасштабного вторгнення росіян. Це історії про еміграцію, нерівність, виклики, шляхи подолання психологічної кризи та відновлення моральної стійкості. Деякі з них були відтворені на сцені, решта – залишилися живим голосом, що разом із візуальним супроводженням – архівними фото та картинами оповідачок, відео руйнувань українських міст − становлять різнобарвний портрет української жінки.
За словами автора та ініціатора проєкту Костянтина Васюкова, в їхньому колективі вже давно склалася традиція наговорювати голосові повідомлення, де вони рефлексують на важливі події в їхньому житті.
− З початку повномасштабного вторгнення одна з наших акторок певний час перебувала в окупації на Харківщині. Вона надіслала мені такий войс, де йшла мова про смерть, зраду і вбивства. Оповідала вона все це на якомусь пасторальному тлі – під спів птахів, лай собак… Так і виникла ідея – чому б з таких повідомлень не створити виставу.
Для збору документального матеріалу колектив театру дистанційно опитував знайомих жінок, відвідували шелтери, де знайомилися з біженцями, жінками-волонтерами та записували їхні історії.
− З цих жіночих розповідей створювалася п’єса, писалися монологи та діалоги, створювалися персонажі. Але головне правило, яким ми користувалися під час постановки вистави − була документальна правдивість.
В аудіовізуальних сценах використані відеозаписи з камер спостереження з вибухами в парку Горького у Харкові, відео наслідків російської агресії в Маріуполі та очевидців подій в окупованому Херсоні. В останній сцені вистави акторка Світлана Мельник разом із маріупольською захисницею Катериною Пташкою, голос якої лився з відеоархіву оборонців «Азовсталі», заспівали Марш Українського війська «Зродились ми великої години».
До речі, чергова презентація вистави відбудеться вже сьогодні в Києві. Квитки можна придбати за посиланням. Гроші, зібрані зі спектаклю, підуть на лікування морпіха, захисника Маріуполя Гліба Стрижка.
