Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Фронтовий Харків навіть під час війни продовжує жити культурним життям. Учора в галереї сучасного мистецтва ART відбулася пост-документальна вистава «Вона війна».
Сценічний твір, створений режисером-чоловіком, підіймає такі питання, як: чи на часі гендерні проблеми в нашому суспільстві під час війни, чи можна й досі вважати жінку «слабкою статтю», чи мають страх, біль, ненависть та відвага гендерну ознаку… Спектакль був презентований колективом незалежного авторського театру «Публіцист», добре знаним у обласному центрі театральними експериментами та альтернативною творчою діяльністю, творами з політичною та соціальною тематикою з виразною візуальною складовою.
«Вона війна» звучить голосами жінок та дівчат, які розповідають про свої випробування з початку повномасштабного вторгнення росіян. Це історії про еміграцію, нерівність, виклики, шляхи подолання психологічної кризи та відновлення моральної стійкості. Деякі з них були відтворені на сцені, решта – залишилися живим голосом, що разом із візуальним супроводженням – архівними фото та картинами оповідачок, відео руйнувань українських міст − становлять різнобарвний портрет української жінки.
За словами автора та ініціатора проєкту Костянтина Васюкова, в їхньому колективі вже давно склалася традиція наговорювати голосові повідомлення, де вони рефлексують на важливі події в їхньому житті.
− З початку повномасштабного вторгнення одна з наших акторок певний час перебувала в окупації на Харківщині. Вона надіслала мені такий войс, де йшла мова про смерть, зраду і вбивства. Оповідала вона все це на якомусь пасторальному тлі – під спів птахів, лай собак… Так і виникла ідея – чому б з таких повідомлень не створити виставу.
Для збору документального матеріалу колектив театру дистанційно опитував знайомих жінок, відвідували шелтери, де знайомилися з біженцями, жінками-волонтерами та записували їхні історії.
− З цих жіночих розповідей створювалася п’єса, писалися монологи та діалоги, створювалися персонажі. Але головне правило, яким ми користувалися під час постановки вистави − була документальна правдивість.
В аудіовізуальних сценах використані відеозаписи з камер спостереження з вибухами в парку Горького у Харкові, відео наслідків російської агресії в Маріуполі та очевидців подій в окупованому Херсоні. В останній сцені вистави акторка Світлана Мельник разом із маріупольською захисницею Катериною Пташкою, голос якої лився з відеоархіву оборонців «Азовсталі», заспівали Марш Українського війська «Зродились ми великої години».
До речі, чергова презентація вистави відбудеться вже сьогодні в Києві. Квитки можна придбати за посиланням. Гроші, зібрані зі спектаклю, підуть на лікування морпіха, захисника Маріуполя Гліба Стрижка.
