Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Якщо до 2022 року тільки спеціалісти чули про реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) HIMARS та MLRS, то сьогодні ці назви знають по всьому світові. Причому нерідко вони звучать поряд із назвою нашої країни.
Але РСЗВ M142 (HIMARS) і M270 (MLRS) — це лише «стартові платформи», пускові установки, які відправляють ворогу смертельні подарунки у вигляді реактивних снарядів і тактичних ракет, серед яких — уже легендарні ATACMS. У режимі оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) M270 може стріляти двома ATACMS (замість 12 «звичайних» ракет калібру 227 мм), M142 — однією (замість 6 ракет калібру 227).
Американська сімейка ATACMS
Перші ракети сімейства оперативно-тактичного комплексу ATACMS з’явилися наприкінці 1980-х років, і за цей час проєкт високоточної зброї збагатився кількома модифікаціями та варіантами, які можна розділити на три типи:
- MFOM — некеровані ракети дальністю до 45 км, калібр 227 мм, вага бойової частини 150 кг;
- GMLRS — керовані ракет із GPS-корекцією дальністю до 80 км, калібр 227 мм, вага бойової частини 90 кг (такі США передають Україні);
- АFOM — ракети, які «перетворюють» MLRS (РСЗВ) на ATACMS (ОТРК), дальністю 140-300 км, калібр 610 мм, вага бойової частини до 560 кг.
«Українські» GMLRS
GMLRS, які отримує Україна, мають два основні недоліки: відносно невелика вага бойової частини і так само відносно невелика кількість — станом на 2021 рік випущено близько 50 тисяч таких ракет. За даними виробника, компанії Lockheed Мartin, до 2021 року вироблялося в середньому близько 3000 ракет GMLRS за рік, у 2021 році було замовлено одразу 9000 штук. У довгостроковій перспективі це може створити проблему, адже поточні потреби Збройних Сил України іноді становлять до 100 ракет GMLRS на добу. Вага бойової частини в 90 кг також має обмеження в застосуванні й дозволяє знищувати лише склади боєприпасів і ППМ, командні пункти тощо, але неефективні проти капітальних споруд і будівель.
Усі ці проблеми вирішуються застосуванням балістичних ракет ATACMS, які мають набагато більшу вагу бойової частини (227 кг), дальність (300 км) і точність (3 метри). Проте, коментуючи надання чергової військової допомоги Україні $2,9 млрд, заступник міністра оборони США Колін Каль підкреслив, що «відповідно до консультацій з українською стороною, наразі для виконання всіх актуальних завдань ЗСУ повністю достатньо ракет GMLRS».
До речі, «балістична ракета» ATACMS насправді «квазібалістична», адже вона, окрім руху по балістичній дузі, на шляху до цілі здатна корегувати курс, виконуючи серію швидких поворотів. Завдяки цьому в армії США така зброя отримала назву «маневрена ракета».
Коротка історія «маневреної ракети» ATACMS
1980 рік — у Пентагоні створена програма JTACMS (Joint Tactical Missile System) для розробки тактичного ракетного комплексу як відповідь на посилення збройних сил СРСР новими балістичними ракетами.
1985 рік — проєкт розділився: армія продовжила роботу над ОТРК, повітряні сили зосередилися на розробці нових типів озброєнь для літаків. Тоді й з’явилася мила нашому серцю назва ATACMS.
1986 рік — контракт на розробку та виробництво системи ATACMS виграла компанія LTV Aerospace.
1988 рік — перший політ ракети XMGM-140A.
1991 рік — модифікація MGM-140, розроблена компанією Lockheed Martin, офіційно надійшла на озброєння армії США. Цього ж року ракети взяли участь у реальних бойових діях: під час операції «Буря в пустелі» було використано 32 ракети.
1998 рік — на озброєння армії США прийнята модифікація ракети зі зменшеною вагою бойової частини і збільшеною дальністю ураження — до 300 кілометрів…
Відтоді проєкт тільки розвивався: інерціальні системи наведення доповнювалися GPS, зростали швидкості, дальність і точність. У 2003 році під час операції «Свобода Іраку» було запущено вже понад 450 ракет ATACMS.
Сучасні модифікації ракет сімейства AFOM
Станом на 2022 рік на озброєнні перебуває декілька варіантів ракет, які мають загальну назву AFOM, скорочення від англійського Army TACMS Family of Munitions — «сімейство боєприпасів ATACMS». Крім того, розробку деяких варіантів припинено через різні причини, а розробка інших — триває.
Основні відмінності AFOM полягають у типі та вазі бойової частини, системі управління, дальності й точності. Для уніфікації використання стартової платформи, для всіх боєприпасів спільні габарити:
- кількість ступенів — 1 шт.,
- довжина ракети — 3,96 м (крім MGM-168, довжина якої становила 4 метри),
- діаметр ракети — 0,61 м,
- розмах крил — 1,4 м.
Тип системи управління (система наведення)
Виключно інерціальна система наведення (INS) використовувалася тільки в базовій моделі MGM-140A. Наступні розробки доповнювалися системою глобального позиціонування (GPS), завдяки чому точність збільшилася від 225-250 м до 10-50 м, а в M48 і M57 — до 3-10 метрів.
Тип бойової (головної) частини
В ATACMS використовується два типи бойової частини ракети: осколково-фугасна (WDU-18/B) і касетна. Касетне корисне навантаження може налічувати 275 або 950 бойових елементів M74 APAM (Anti-Personnel Anti-Material) чи 13 або 6 самонавідних елементів (відповідно, BAT або P³I I-BAT). Останні призначені для ураження рухомих і нерухомих броньованих цілей.
Двигуни ATACMS
Усі моделі ракет мають твердопаливні двигуни, ефективна дальність дії яких залежить від ваги боєголовки — приблизно від 165 до 300 км.
Військова техніка, боєприпаси тощо, прийняті на озброєння, у США мають два позначення: окрім оригінальної назви, міністерство оборони присвоює виробам номер із літерою «М», під яким зброя ідентифікується в міністерстві оборони — зокрема, гвинтівка М16 (автоматичний варіант AR-15), бронемашина M2 (Bradley), ракети M39, M48, M57 та інше.
ATACMS Block I (M39, MGM-140, MGM-140A)
Оригінальна модель ATACMS — MGM-140, вперше запушена 1988 року, була прийнята на озброєння у 1991-му й використовується досі.
M39 несе 950 шт. суббоєприпасів M74 і має орієнтовний радіус дії 165 км. Система наведення інерціальна — базується на кільцевому лазерному гіроскопі.
ATACMS Block IA (M39A1, MGM-140B)
Варіант зі зменшеним корисним навантаженням (300 М74) і збільшеним радіусом дії (понад 290 км). Поступив на озброєння у 1998 році, і саме цю ракету застосовували під час бойових дій в Іраку.
Інерціальна система наведення замінена на комбінацію GPS/INS.
ATACMS Block II (M39A2, MGM-164)
Варіант на базі Block I, в якому корисне навантаження замінене на 13 суббоєприпасів BAT (або вдосконалені BAT P3I).
ATACMS Block IVA
(інші назви — Block IA Quick Reaction Unitary, Block IA Unitary, Block IA Unitary PIP, QRU, M57, MGM-140E, MGM-168, T2K, XM57)
Block IA Unitary створена на базі Block IA: збережена комбінована система наведення, максимальна дальність 300 км, але суббоєприпаси M74 замінені на унітарну боєголовку вагою 500 фунтів. Ця ракета, призначена для знищення фортифікаційних споруд і бункерів, була випробувана 2003 року під час операції «Свобода Іраку».
У 2004−2005 роках M57 отримала нові удосконалені системи наведення, нове програмне забезпечення, вона здатна пролітати над перешкодами та уражати цілі з вертикального пікірування.
ATACMS-P (M39A3)
Спеціальна модифікація ракети ATACMS-P (Penetrator) розроблена для ВМС США, призначена для ураження заглиблених цілей.
Модернізований TACMS (M57A1)
Модифікація ракети, робота над якою почалася у 2016 році. Ця тактична балістична ракета має дальність від 300 до 450 кілометрів і включає нову електроніку.
Precision Strike Missile (PrSM)
Наразі у США активно працюють над створенням нового покоління ATACMS — потужнішого снаряда Precision Strike Missile (PrSM). Про неї поки що відомо небагато, лише що PrSM, оснащена багаторежимною головкою самонаведення, призначена для ударів по об’єктах ППО, пускових установках ракет, вузлах управління тощо на відстані до 650 км.
