Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
День шахтаря традиційно відзначається в останню неділю серпня
В одному з артилерійських підрозділів окремої механізованої бригади на Херсонському напрямку служить 9 шахтарів, які працювали на Червоноградських шахтах. Вони десятки років свого життя присвятили цій справі. Деякі з цих людей через важку працю отримали групи інвалідності. Проте ніякі хвороби не стали для них перепоною, щоб захищати рідну землю від російських загарбників.
«Док»
24 лютого «Док» якраз поїхав додому відсипатися після важкої роботи. Ближче до обіду начальник зателефонував йому і повідомив, що на шахту прийшла повістка. Наступного дня чоловік вже був у військкоматі.
До того, як «Док» став шахтарем, 3 роки служив за контрактом, з яких 2,5 захищав країну в районі АТО/ООС. Тепер він фельдшер в артпідрозділі.
За його словами, останніми тижнями обстрілів на їхньому напрямку побільшало. Але росіяни в своїх найкращих традиціях б’ють у «молоко», тоді як наші захисники влучають точно в ціль.
«Шахтар»
Чоловік пропрацював на шахті 16 років. 24 лютого, як тільки дізнався про біду, що сталася в нашій державі, відразу подався до військкомату. «Шахтар» вже мав військовий досвід – боронив країну на Сході.
– На шахті працював підземним гірником, моя робота полягала безпосередньо у видобутку вугілля. Праця нелегка, так само як і військова, дуже небезпечна, – розповідає «Шахтар». – Є товариші, з якими працювали на одному підприємстві, а тепер разом служимо. В цьому є великі плюси, адже в шахті потрібно дивитися один за одним, щоб не травмуватися і не травмувати. Там пил – нічого не видно, шум – нічого не чути. Завжди треба бути уважним. Тож знаю, що на людей, з якими працював, завжди можна покластися. Можна сказати – подвійне братерство: шахтарське та військове.
Тепер чоловік номер обслуги, заряджаючий. Бойові виїзди у нього практично через день. Розповідає, що інколи приїжджають на позиції, ще не встигли розкластися, а окупанти вже по них працюють. Але у більшості випадків наші захисники їх випереджають та насипають ворогу по повній.
– Наш екіпаж крайній раз працював по ангарах, де були склади та броньована техніка. Ми знаємо достовірно зі слів розвідки, що знищили все, що там знаходилось, – каже «Шахтар».
Коли чоловік йшов воювати, його доньці було лише два місяці. Вже пів року він її не бачив. «Шахтар» сподівається, що коли повернеться після перемоги, вона буде називати його татом, а не дядьком.
– Я не шкодую, що пішов служити. Я не на чужій землі, а свою захищаю.
«Кузя»
Чоловік пропрацював в шахті 20 років, зараз вже на пенсії. У 2016 році «Кузя» служив за мобілізацією. 26 лютого чоловік без вагань пішов до військкомату, і вже наступного дня з речами відправився на службу.
– Про рішення піти до лав Збройних Сил України я не шкодую. Як тільки почув, що почалось широкомасштабне вторгнення, я собі місця не міг знайти, – розповідає військовослужбовець. – Тут я зв’язківець. Моя робота полягає в налаштуванні рацій, проведенні зв’язку. Щоб командир мав постійний зв’язок з екіпажем.
«Кузя» каже, що спільне в роботі шахтаря та військового це ризики, втрата людей та надважка робота.
У дома на чоловіка чекають дружина та двоє маленьких дітей.
Андрій «Западенець»
Як тільки розпочалось широкомасштабне вторгнення, чоловік цього ж дня пішов до військкомату. «Западенець» вже мав досвід ведення бойових дій, воював в районі АТО/ООС на Луганщині. Проте через інвалідність, яку чоловік отримав після багатьох років роботи на шахті, його не відразу взяли на службу.
– У нас, шахтарів, кажуть так: щоб кількість виїздів збігалася з кількістю спусків. Кожна професія важка по-своєму. Робота шахтаря має свої нюанси, робота військового свої. Не кожен піде в армію служити, і не кожен буде шахтарем, – каже військовослужбовець. – Є навички, які здобув на шахті, зараз знадобились в армії: копання бліндажів, робота з електрикою.
Дома на чоловіка чекають рідні, мама, дружина та двоє дітей.
– Я тут за країну, за мирне небо, за українців. Щоб наші діти бігали не по бомбосховищах, а радісно, по нашій землі.
