Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
8 травня 1992 року зі Стрийського аеродрому на Львівщині злетів Ан-124 «Руслан». «Обігнавши» час на 12 годин, літак приземлився на смузі авіабази канадських ВПС біля міста Едмонтон (провінція Альберта). На борту «Руслан» перевіз до Канади два бойові літаки МіГ-29 та українську делегацію.
Так 30 років тому Збройні Сили України вийшли на міжнародну арену. І першими, хто створював, утверджував і підтримував світовий позитивний імідж держави, яка лише як рік здобула суверенітет, стали військові авіатори. Вони вперше взяли участь у міжнародному авіашоу в містах США та Канади, яке тривало до вересня 1992-го.
Провести виступи українських пілотів у Північній Америці запропонувала ініціативна група українських діаспорян у Канаді. У 1991 році вони звернулись до Міністерства оборони України і отримали схвальну відповідь. Канадська сторона брала на себе матеріально-технічне забезпечення команди та участь у численних авторитетних авіашоу. Спонсором виступив американський бізнесмен Кліффорд Філдс. Від пілотів ВПС України вимагалось лише майстерне володіння авіаційною технікою й виконання пілотажних польотів.
У турне вирушили пілотажна група, технічний персонал та два літаки – МіГ-29 та МіГ-29УБ. Відповідальним за організацію, підготовку та здійснення поїздки призначили Ярослава Скалько, на той час – генерал-майора, першого заступника командувача ВПС України.
Кандидатів із числа льотчиків обирали зі всіх авіаційних гарнізонів України. Вимоги до них були жорсткими. Пілоти мали володіти технікою пілотування фронтового винищувача МіГ-29 на рівні льотчика І класу, а також виконувати всі фігури вищого пілотажу, які зазвичай не роблять у процесі бойової підготовки, але їх необхідно було демонструвати під час авіашоу.
«Загалом понад 100 пілотів продемонстрували свою майстерність, – пригадував Ярослав Скалько. – Але на останній збір у Мукачевому прибуло лише 30. Ті, які були здатні правильно реагувати, виходити з нештатних ситуацій у повітрі (адже «зайвої» висоти не було), освоїли пілотаж із чергуванням різних за показниками фігур і маневром безпосередньо над землею. А це вимагало безпомилкової техніки пілотування».
Урешті склад пілотажної групи визначився. Україну в Північній Америці представляли полковник Володимир Кондауров (заступник начальника Державного авіаційного науково-випробувального центру з льотної підготовки, Герой СРСР), полковник Віктор Россошанський (начальник льотно-випробувального комплексу ДАНВЦ, який замінив під час турне Кондаурова через його хворобу), полковник Микола Коваль (інспектор повітряної армії), підполковник Олександр Головань (командир авіаескадрильї) та підполковник Валерій Солошенко (заступник командира авіаполку).
Не менш суворими були й вимоги до відбору авіаційних інженерів і техніків. Головними критеріями були універсальність фахівців та їхня здатність виконати будь-яке завдання техзабезпечення. Очолив колектив інженерів полковник Анатолій Сущевський, заступник командира винищувальної авіаційної дивізії з озброєння
Ретельно поставились і до вибору літаків – однозначно вирішили проводити пілотаж на МіГ-29. Технічні характеристики цього літака дозволяли виконувати багато фігур вищого пілотажу, які могли повторити лише обмежена кількість типів закордонних літаків.
Крім того, оригінально як на той час підійшли до фарбування машин. З огляду на те, що ключовою фігурою кожного виступу, яку не робить жоден американський літак через технічні показники, – був «дзвін», ухвалили рішення пофарбувати МіГи в кольори Державного прапора України.
Як зазначав Ярослав Скалько, розфарбований в кольори національного прапора літак, як ніхто краще, розповів світові про Україну. «У верхній точці “дзвону” на мить машина знижує швидкість до нуля, і всі глядачі дивилися на витончену спину МіГ-29, розфарбовану в синьо-жовті кольори», – розповідав він.
Цей задум майстерно втілили фахівці Львівського авіаремонтного заводу. Також вони вперше нанесли на кілі МіГ-29 малий герб України – Тризуб, а по боках машини – написи УКРАЇНА і UKRAINE.
Перші виступи українських асів відбулись на авіабазі канадських ВПС біля Едмонтона. Перед початком літаки «склали», провели обслуговування, підготували. Виявилось, що місцеві стандарти систем технічного обслуговування майже зовсім не підходять до наших МіГів. Так, для заправних комплексів довелось виготовити перехідники. Представники аеродромних служб уже збиралися робити креслення, залучити спеціалізовані фірми. Але все вирішилось набагато швидше й простіше. Український технік літака попросив показати токарний станок, як він умикається, і за кілька хвилин розв’язав проблему.
А ось як пригадує перший виступ у Канаді Ярослав Скалько:
«На військовому літовищі Немейо біля Едмонтона тривало традиційне авіашоу. Пілоти 117 літаків демонстрували глядачам свої можливості. Але цього разу шоу стало винятковим. Уперше в історії Канади там виступали два надзвукові винищувачі ВПС України й найбільший у світі літак Ан-225 “Мрія”. І все це на фоні загальнонаціональних свят: 125-річчя Канади, 100-річчя поселення українців у цій країні, вікового ювілею Едмонтона. Й необхідно було підтверджувати, що ми прибули з нової, відкритої до співпраці молодої незалежної держави. Програма пілотажу, що тривала 10-12 хвилин, була спрямована на досягнення максимального видовищного ефекту: зліт парою, прохід на малій швидкості з випущеними шасі. Далі один літак заходив на посадку, другий – у небо. За цей короткий відрізок часу льотчик робив 2-3 “дзвони”, інші елементи енергійно виконувалися на малих швидкостях і висотах. Показ був вражаючим. Навіть славнозвісний F-117, виготовлений за технологією “Стелс”, не викликав такої уваги до себе, хоч демонструвався вперше. Глядачі були в захваті, коли ведучий сказав під час проходження найвищої точки “дзвону”: Speed – zero! (“Швидкість – нуль! ”). Програма, яку розробляли самі льотчики ще вдома, збоїв не давала».
Відтоді щоразу виступи українців зустрічав шквал аплодисментів. Зльоти – посадки МіГів виконувались під мелодію «Ще не вмерла Україна».
Із перших днів українці не переставали дивувати господарів. Як пригадував полковник Коваль:
«Навіть організатори були вражені. З початку вони відносили виступ українських пілотів до категорії “кволих” і тому поставили на початку програми показових виступів. Виявилось, кращого ніхто вже не може показати, тому що синьо-жовті МіГи з тризубами на кілях ураз перевершили всіх».
Виступи українських військових льотчиків вразили не тільки простих глядачів, а й фахівців. Чи не кожна з газет, що розповідали про авіашоу в США і Канаді, на перших сторінках обов’язково розміщувала фото наших літаків чи пілотів. Безперечним визнанням був той факт, що виступи авіаторів ВПС України, як правило, були фінальним акордом кожного показу. А за рахунок діаспори кількість відвідувачів шоу збільшувалась вдвічі.
Під час турне наші пілоти нерідко контактували з канадськими та американськими пілотами – учасниками авіашоу. Щось запозичували з їхньої техніки пілотування, щось нове показували їм. Члени елітних американських пілотажних груп спочатку зверхньо ставились до українців. Але після показових польотів наших пілотів вони різко міняли свою позицію.
За час канадсько-американського авіаційного турне українські льотчики побували в 20 містах США та Канади, взяли участь у більш як у 30 показових виступах, виконали понад 200 польотів на літаках МіГ-29 та МіГ -29 УБ, загальний наліт становив 103 години.
Як пригадував Валерій Солошенко:
«Без перебільшення скажу, що Канаду і США того року ми завоювали. Нашими трофеями стали серця та настрої людей, їхня шана та повага до нашої країни, щире бажання допомогти нам у будь-яких питаннях і ситуаціях. І це було характерним у всіх містах, де ми проводили показові виступи. Ми перші на крилах наших літаків проклали міст співдружності та взаєморозуміння між нашими народами».
Тридцять років тому, на зламі нашої історії, українські військові аси познайомили світ із новою суверенною державою – Україною. Сьогодні українські військові авіатори захищають незалежність рідної країни, і їхня професійність і результативність, незламність і відданість, мужність і рішучість щоразу викликає захоплення цілого світу.
