Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
23 серпня 2004 року президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено було нове свято — День Державного Прапора України, який щороку відзначається 23 серпня.
«Під синьо-жовтими прапорами зібралася сила-силенна народу…»
Державний Прапор є одним із головних символів України. Не заглиблюватимемося в сиву давнину, звідкіля бере початок історія Українського прапора, а нагадаємо лише, що прапор, який поєднав синьо-жовті кольори, вперше замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах почали використовувати під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті.
25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а за кілька днів і кияни йшли окремою колоною під національними прапорами київськими вулицями. Сучасник згадував: «Зібралася сила-силенна людей. І не лише киян, а й представників інших українських міст, було чимало священників, молоді, робітників. 31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна».
Незабаром Центральна Рада ініціювала понад 100-тисячну маніфестацію. Люди прийшли з портретами Тараса Шевченка й у вишиванках. Тисячі солдатів-українців київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю». У багатьох містах відбулися подібні заходи під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ — полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори, ініціатором був Іван Прокопович.
Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР: «Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище в двох — блакитному і жовтому кольорах». 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці Української Держави зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін». Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів у Керчі до 8-ї години 30 квітня.
«Немає самостійної України і прапора теж немає…»
Після окупації України російськими більшовиками за синьо-жовтий карали. Проте були спроби підняти його. Наприклад, 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Сміливці, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс. Прапор мали побачити студенти і працівники заводу «Більшовик», які зранку повинні були збиратися на першотравневу демонстрацію. Ось витяг зі спецдонесення КДБ до ЦК КПУ: «1 травня о 7:00 ранку на даху Київського інституту народного господарства виявлено прапор українських буржуазних націоналістів. Оглядом місця події встановлено, що вивішений напередодні червоний прапор був кимось знятий і розірваний, а замість нього прикріплений націоналістичний прапор. Останній виготовлено з матеріалу блакитного і помаранчевого кольорів, розміром 86×60 см; в центрі пришиті тризуб, вирізаний з тканини чорного кольору; у правому нижньому кутку напис від руки друкованими літерами: „Ще не вмерла Україна — ще її не вбито!“. Вжито заходів щодо розшуку злочинця». 9 місяців по тому вони були знайдені і засуджені до 3 та 2 років таборів суворого режиму.
В іншому донесенні чекістів, датованому 31 жовтня 1966 року, йдеться про те, що «зафіксовано вивішування націоналістичного прапора на дроті в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. А на землі, під прапором, сміливці залишили ще й примірник брошури референта пропаганди ОУН Петра Федуна «Хто такі бандерівці і за що вони борються».
9 січня 1984 року голова КДБ УРСР С. Муха повідомляв, що «у селі Давидів Пустомитівського району Львівської області над вхідними дверима поштового відділення виявлено прикріпленим до стіни жовто-блакитний прапор розміром 40×41 см із зображенням тризуба».
За словами директора архіву СБУ Андрія Когута, «національний прапор під більшовицькою окупацією вивішували не тільки на заході, але й у Києві і на сході України. Синьо-жовтий прапор був символом, який об’єднав борців із режимом по всій країні, і документи КДБ це яскраво ілюструють. 4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор було піднято над Верховною Радою України, а 28 січня 1992 року Державний Прапор України був затверджений Верховною Радою України.
«Тризуб нагадує нацистську свастику…»
Державний Прапор України є символом існування Української держави, символізує незборимість нашої нації, її прагнення бути вільною. Тому для московітів та запроданців, які їм прислуговують, цей Прапор як кітска в горлі. Коли у 2014 році почала піднімати голови місцева нечисть, то насамперед свій шабаш починали зі зняття Державних Прапорів. Тих, хто їх знову вивішував чи намагався перешкодити, катували і вбивали. Зокрема, у Горлівці вони викрали депутата міської ради Володимира Рибака, який спробував скинути сепарську ганчірку і повернути український прапор. За два дні його тіло було знайдено місцевими рибалками в річці з ознаками тортур. Захищаючи український прапор, віддав своє життя і школяр із Краматорська Степан Чубенко.
Звірі у військових одностроях, захопивши населені пункти, насамперед знімають українські прапори і вивішують свої триколорні ганчірки. У сьогоднішній росії кремлівські пропагандисти називають це денацифікацією, мовляв, синьо-жотий стяг нагадує фашистський, а тризуб, як заявив один московит, до речі, уродженець Хмельниччини, «дуже схожий на нацистську свастику».
