Про те, який літак спромігся підтверджено збити F-16 під час реального повітряного бою, розповідає АрміяInform. Обставини інциденту реконструювали, тож повітряний бій…
Герой України, ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, розмірковуючи про українську незалежність, в інтерв’ю для АрміяInform розповів, як мудрі українці сотні років тому інвестували в незалежність і які це плоди дає сьогодні. Поділився думками щодо генетичної конструкції кожного українця. А також сказав, якою буде Україна після перемоги над ворогом.
Ігор Демидович Пасічник народився 19 жовтня 1946 року в селі Глинки Рівненського району Рівненської області. У 1971 році закінчив Рівненський педагогічний інститут за спеціальністю «математика». У 1994 році захистив докторську дисертацію на тему «Психологія операційних структур мислительної діяльності».
З червня 1994 по червень 1996 року — ректор Острозького вищого колегіуму. З червня 1996 ректор Острозької академії (з січня 2000 року — Університет «Острозька академія»; з вересня 2000 року — Національний університет «Острозька академія»).
Професор кафедри психолого-педагогічних дисциплін. Член Державної акредитаційної комісії України; експерт Вищої атестаційної комісії (ВАК) України.
Указом Президента України Віктора Ющенка № 636/2009 від 19 серпня 2009 року за визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини ректору Національного університету «Острозька академія» Рівненської області Ігорю Демидовичу Пасічнику присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави. Доктор психологічних наук. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого
Академік Міжнародної слов’янської академії наук, Української академії економічної кібернетики, Академії наук вищої школи України. Автор та співавтор понад 50 наукових праць у галузі вікової, юридичної та економічної психології.
— Щодо подій 24 серпня 1991 року. Чи могло бути інакше?
— Інакше бути не могло. Чому? Бо історія розвивається за своїми закономірностями. Ми знаємо ці закономірності і те, що великі імперії завжди приречені на розпад. Інша справа, якщо, не дай Бог, радянський союз проіснував стільки б, скільки Римська імперія, яка теж, не дивлячись на свою могутність, розпалася. І він (радянський союз. — Авт.) був приречений розпастися так, або інакше, і це могло бути трохи раніше, або трохи пізніше.
Тут фактори різноманітні: економічні, соціальні, моральні… Знаєте, філософи поки не вигадали ідеології чи філософії побудови країни, яка б була реально ідеальною. Проте вони створили філософію країни, яка була ідеально не розвинутою. І ця філософська концепція Маркса була показана на прикладі радянського союзу. Щодо України і її незалежності, то я міркую інакше.
78 битв та розбите 75-тисячне військо московитів
Ще до 1991-го був фактор боротьби за незалежність українського народу. Ми часто акцентуємо увагу, коли говоримо про боротьбу, тільки на ОУН, УПА. Безперечно, то було збройне протистояння, реальна війна з таким монстром як радянський союз. Але ми забуваємо про те, що до цього були потужні передумови боротьби українців за незалежність упродовж усієї історії. Я зараз не буду казати про Ярослава Мудрого, Рюриковичів чи інших. Натомість візьму період історії, що співвідносився із нашою Україною, хоча тоді ще не було такої назви, але становлення державності вже було.
Як парадоксально це не звучить, але пов’язано це із князями Острозькими і Острозькою академією, зокрема. Не даремно ж митрополит Іларіон сказав, що князі Острозькі зробили для становлення України-Русі більше, ніж усі князі разом узяті. Це дійсно так, бо тут ми можемо говорити про протистояння військове, гуманітарне й ідеологічне.
Достатньо сказати, що князя Костянтина Острозького за життя називали українським Ганнібалом, українським Олександром Македонським. Адже під його проводом було розбито 75-тисячне військо московитів. Окрім того, ще було 78 битв, які він виграв у протистоянні з монголами і тими ж московитами. А співвідношення ж було 25 тисяч під проводом князя Острозького проти 75 тисяч московитів. І нині співвідношення майже аналогічне. І наші 25 тисяч ущент розбили тоді московитів, коли заманили їх у «мішок» та розстріляли із гармат. Українці проявили кмітливість.
— А що, на Вашу думку, тоді рухало нашими предками?
— Українцями тих часів рухала моральна сторона: віра в перемогу та бажання захистити свою Батьківщину, свою землю. Тут знову важливо провести аналогію: українці не нападали, це московити прийшли до нас. Тому нам відомо, що таке висока мотивація і патріотизм.
До того ж Острозька академія дала славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, який також розбив московські війська та завоював москву — це факт однозначний. Та, я вважаю, ще найважливішим є те, що Острозька академія дала своїх випускників, які заклали підмурки майбутньої нашої державності. Це були культурна, освітянська, ідеологічна, гуманітарна основи.
Ми можемо говорити, що боротьба за незалежність починалася із того ж Пересопницького Євангеліє. Адже ця книга була написана українською мовою. А що таке нація? Нація − це насамперед носій мови. І ось ці люди з Острозької академії привносили на вівтар Вітчизни свій інтелект.
Незалежність здобувалася віками, багатьма жертвами українського народу
Я вже не кажу, що це зі свого боку породило таких гуманітарних велетнів, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, а також Євгена Чиколенка. Про останнього мало згадують, але ж це його слова, що «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені». Тож він спонсорував практично всі українські видання в ті часи. Багато й інших я міг би назвати людей, які зберегли і мову, і дали підґрунтя національного патріотизму.
А потім з’явилися «шістдесятники», Українська Гельсінська спілка. І все це створювало умови для того, щоб Україна стала незалежною. Тому нині казати про виключно роль розпаду радянського союзу в утворенні української незалежності — було б неправильно. Ця незалежність здобувалася віками, багатьма жертвами українського народу.
Якщо говорити про 1991 рік, то я пригадую соціологічні дані й тільки 20%, на превеликий жаль, були за незалежність, а решта — були нейтральні до того чи розпадеться радянський союз чи ні. Так, вирішальну роль у здобутті незалежності Україною таки відіграв розпад радянського союзу, але це мало передумови та фундамент давньої боротьби за незалежність.
— Ви особисто у 1980-х — на початку 1990-х років уже відчували незалежність? Яким бачили майбутнє незалежної України?
— Складне запитання, але я зобов’язаний казати правду… За радянських часів я був деканом факультету. На таку відповідальну посаду ніколи не поставили б людину, якщо вона не комуніст. Тому, якщо говорити особисто про мене і моє уявлення незалежності, то у 1960-ті, 1970-ті та навіть на початку 1980-х мені якось не приходила думка, що наша держава може здобути незалежність. Я розмовляв тоді українською, лекції вів рідною мовою. Моя дружина є полькою, але також розмовляла українською і читала лекції, як і я. Мої діти ходили в українську школу, не дивлячись на те, що поруч була російська школа. То не був прояв націоналізму, ми просто відчували себе українцями.
Рідна сестра підірвала себе гранатою, бо не хотіла здаватися в полон
До речі, тоді було певне табу на історію роду, і мама довго не розказувала мені про те, що рідна сестра була членом УПА. Вона підірвала себе гранатою, бо не хотіла здаватися в полон. Окрім цього, ще приблизно 60% нашої родини, зокрема рідні тітки та дядьки, були членами УПА та вивезені до Сибіру.
Думка про нерадянську Україну виникла в кінці 80-х, тоді я вперше прочитав книгу Ореста Субтельного «Історія України». Мене вразила ця книга. Я не став дисидентом, але по-іншому глянув на життя.
Коли проголошувався Акт Незалежності, після історичного голосування, я зі своїм колегою, який також був комуністом, вдома фарбували стіну і слухали радіо. Та коли почули звістку, то покидали пензлі, спустилися та почали танцювати від радості. Той танок уявляв пробудження генетики українців. Цікаво, що пізніше я спитав у інших друзів про те, як вони зустріли цю новину, і уявіть собі, що вони також танцювали. Стрибали чи співали національні пісні.
Які б катування не вигадували рашисти сьогодні, неможливо викорінити те, що в людині всередині
Я зробив висновок, що в кожного українця, справжнього українця, є генетична конструкція. Вона може бути пригальмована завдяки впливу чужої ідеології, може бути до кінця не розкритою, але за певних умов українець завжди стає українцем. І які б катування не вигадували рашисти сьогодні, неможливо викорінити те, що в людині всередині. Адже можна знущатися над тілом українця, але коли в голові є ідея, зафіксована століттями — ворогам не перемогти.
Щодо бачення майбутнього України, я теж будував певні ілюзії, притаманні багатьом. Адже Україна була однією з найбагатших республік срср. Я думав, що ми завалимо салом і пшеницею увесь світ. Ніхто навіть не передбачав, що станеться те, що потім сталося. Це нині я розумію. У полоні ілюзій ми були відірвані від реальності. Ба більше, хтось і сьогодні, перебуваючи під впливом цих ілюзій, шукає винних у тому, що Україна, можливо, пішла не тим шляхом.
Із полону певних ілюзій я вийшов дуже швидко і зрозумів, що, якщо ти хочеш будувати свою державу, то її треба просто будувати. Тому що, знову ж, ми можемо дискутувати, вибудовувати різноманітні теорії, що могло б бути по-іншому, але це не допоможе побудувати державу.
— З 24 серпня 1991 року по 24 лютого 2022 року правильним шляхом рухалася країна?
— Нині існують певні політичні ігри, в які грають деякі політологи. Останні кажуть, що буцімто, якщо б Кравчук не відмовився від ядерної зброї, то наша країна могла б щось там комусь диктувати. Але справа в тому, про це мені казав Кравчук, аби Україну визнали як незалежну державу, держава «номер один» − Сполучені Штати Америки − поставила умову віддати ядерну зброю.
Знаєте, інколи психологи говорять: «всі люди розумні, але вчорашнім розумом». З позиції сьогоднішнього дня ми можемо міркувати про те, хто винний і що б було, якщо чогось не зробити.
Якщо ж говорити про війну, то, думаю, на межі війни ми були у 1991-му. Тому що протягом всієї історії всі очільники росії вважали так: «незалежна Україна — початок кінця росії». Про це знали всі. Та держава, яка привласнила собі чужу історію, не може довго існувати на брехні. Вона просто пропаде. Якщо пригадати та перефразувати останні слова путіна, то він каже десь так: «ми з Україною воюємо за історію». Я не знаю, звідки в росіян така апокаліптична думка про знищення всіх українців та України як держави. Напевно підсвідомість їм диктує, що після знищення нас у москві точно будуть казати, що історія Русі їхня. Проте поки живий хоч один українець, цього ніколи не буде.
— Чи можна назвати війну з росією невідворотнім фактом у плані збереження незалежності?
— Так, у часі це могло б бути трошки раніше чи пізніше, але це факт невідворотній. Від такого сусіда з такою загарбницькою ідеологією як росія нічого, окрім війни, чекати не доводиться.
— Якою Ви бачите незалежність України в майбутньому, після перемоги?
— По-перше, Незалежну Україна я бачу, я в неї вірю і вона такою залишиться як країна із найкращим військовим потенціалом у світі. Ця потуга полягатиме в робототехніці та високих технологіях.
По-друге, в Україні буде висока культура. Ви подивіться, що з нами робили росіяни. Вони просували свою високу культуру: свого Толстого, Тургенєва, Чайковського. У будь-яку українську консерваторію зайдіть та спитайте музиканта: на чому формувався його світогляд як митця? Іноді згадувався наш Лисенко, але в контексті, що то щось маловідоме.
Чому в усьому світі, говорячи про українців, пригадують лише танок Гопак, вишиванку та шаровари? Натомість у нас є унікальний і потужний пласт культури.
По-третє, це держава із високою мораллю. Я думаю, що відроджена Україна знову принесе на іншому витку християнську мораль у Європу і світ.
Певен, це буде країна високої моралі з розвинутою економікою, що здатна забезпечити добробут населення.
