Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
На думку речника Командування Повітряних Сил Юрія Ігната, тут пояснення комплексне, впливає низка чинників, основний із яких — неймовірна мотивація українських пілотів.
— Мотивація і бойовий дух — це те, про що треба сказати найперше, — говорить Юрій Ігнат. — Нашим відступати нікуди: вони прикривають матерів, дітей, братів, сестер, рідний дім, рідну землю. По-друге, наші льотчики найкращі, бо йдуть на нестандартні кроки, інколи — на самопожертву. Усе це множиться на прикриття власної ППО, бо повітряні бої в перші тижні вторгнення відбувались саме в зоні ураження українських зенітних ракетних комплексів, ПЗРК та зенітних гармат.
Про «нестандартні кроки»
Коли ворожі льотчики бачать, що на їхню ланку чи ескадрилью сучасних Су-30 або Су-34 лоб у лоб виходять два-три наші безстрашні МіГи, — вони шоковані…
— Це реальні випадки цієї війни, — ділиться речник. — Льотчик 40-ї бригади тактичної авіації Олександр Бринжала загинув біля Києва, тоді вони вдвох із напарником дали повітряний бій дванадцятьом російським літакам! Так, на жаль, у цьому бою Олександр загинув, він був удостоєний золотої Зірки Героя України. Але в тому бою вони збили три сучасні російські «сушки»! Ця історія є показовою, коли наші льотчики на МіГ-29 вийшли переможцями з рахунком 3:1 проти російських літаків, у яких — сучасні засоби радіоелектронної боротьби, далі бачить радар, далі стріляє ракета, яка до того ж — з активною головкою самонаведення («вистрілив — забув»). Утім, такого результату можна досягти лише у ближніх боях із окупантами.
Мотивація плюс підготовка
Юрій Ігнат згадує, що за пів року таких випадків було багато, і це говорить і про мотивацію, і про відмінну підготовку наших льотчиків. І дійсно, напад росії у 2014 році став потужним поштовхом до серйозної підготовки Збройних Сил України — протягом восьми років до повномасштабного вторгнення наші льотчики мали можливість підвищити свій рівень, вони здобували кваліфікацію «льотчик 3-го класу» вже у стінах Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
— Харківські випускники приходили у бригади вже із 200 годинами нальоту, — розповідає полковник Ігнат. — А через кілька місяців заступали на бойове чергування в системі протиповітряної оборони держави. Також щороку льотчики Повітряних Сил і армійської авіації залучалися, як мінімум, до десятка різних потужних навчань, серед яких — щорічні стратегічні командно-штабні навчання з нашими зарубіжними партнерами.
До речі, під час цих навчань ПС ЗС України відпрацьовували різні тактичні прийоми, зокрема і вихід з-під ракетного удару по аеродрому.
— Результати тренувань виходу, зокрема з-під ракетного удару, були продемонстровані 24 числа, коли авіація піднялася по тривозі й була переведена на оперативні аеродроми, на інші ділянки, — згадує Юрій Ігнат. — Нам вдалося врятувати і техніку, і особовий склад.
Офіцер відмічає, що не лише досвідчені українські льотчики, але й молодь завдяки якісному навчанню вирізняється професіоналізмом.
— Власне, тому ми і маємо такі результати. Це — професіоналізм плюс мотивація, помножені на бойовий дух, — каже речник Повітряних Сил. — А чим могли похвалитися росіяни? Тільки своєю самовпевненістю, але й вона швидко зникла, коли ворог зрозумів, наскільки недооцінив нашу авіацію і ППО. Вони думали, що ракетами все виб’ють, а потім зайдуть — і буде така собі легка прогулянка в українському небі. Коли схаменулися, було пізно — вони вже понесли і несуть величезні втрати.
Хто з мечем до нас прийде…
Але, звичайно, вважає Юрій Ігнат, однієї мотивації та професіоналізму недостатньо. Не варто забувати про ще один суттєвий момент: наші льотчики працювали в зоні дії рідної системи протиповітряної оборони, а окупанти діяли над чужою і, м’яко кажучи, непривітною для них територією.
Після суттєвої втрати льотного складу й техніки в перші тижні вторгнення росіяни відчули нестачу професіоналів. Так, вони можуть мобілізувати багато народу, але льотчики — «штучний товар». А навіть досвідченого пілота транспортної авіації перевчити на винищувач, бомбардувальник або штурмовик — завдання дуже коштовне і надто розтягнуте в часі.
— Цього часу в них немає, — говорить Юрій Ігнат. — Тому ми нерідко бачимо в кабінах їхніх літаків генералів, вищих офіцерів, яких, до речі, успішно збивали. Не допоміг окупантам ані досвід війни в Сирії, ані в інших гарячих точках. Бо там не було жодних засобів ППО, які могли їм якось загрожувати. Тож, не будемо недооцінювати ворога, але й переоцінювати їх теж не треба.
Як українських курсантів навчають перемагати ворога
Єдиний профільний військовий виш — Харківський національний університет Повітряних Сил — на сьогодні розосереджений по різних локаціях.
— Курсанти не навчаються у класах, — розповів Юрій Ігнат. — Вони всі, разом із професорсько-викладацьким складом, — по військах. В умовах війни майбутні офіцери навчаються безпосередньо в бойовій обстановці. Це унікальна річ у нашій історії!
Наразі Харківській військовий навчальний заклад готує фахів із понад десяти напрямків: зенітний ракетний, радіотехнічний, авіаційний, а також зв’язок і так далі. Звичайно, курсанти не беруть безпосередню участь у бойових діях, але навчаються у різних локаціях…
— Причому в навчанні враховується потенційна можливість переходу ЗСУ на нові типи озброєння, авіаційної техніки, зенітних ракетних систем тощо, — розповідає речник Командування Повітряних Сил. — Ми очікуємо від наших партнерів нову партію озброєння та техніки, зокрема, ЗРК, літаки — для цього потрібно готувати спеціалістів.
«Нам потрібно більше сучасної техніки і озброєння»
Загалом, за словами Юрія Ігната, нам дуже потрібні сучасні літаки та системи ППО.
— Ми, безумовно, щиро вдячні партнерам, які поставляють нам запчастини до МіГ-29 чи ЗРК С-300, які вже стоять на чергуванні і вже збивають російські цілі, — говорить речник. — Це однозначно доповнює нашу оборону, підсилює наші спроможності в повітрі, зміцнює контроль за повітряним простором. Але нам потрібно більше сучасної техніки і озброєння, щоб на рівних протистояти російським окупантам.
Інший бік цього питання — ослабити спроможності росіян. Адже уся «російська» техніка чи не повністю складається з імпортних компонентів.
— Усі російські ракети, включно із неймовірно дорогими Х-101, різними «калібрами» і «кинджалами» — це все лише «аналоговнєтна» оболонка, яка напхана електросхемами, чіпами, комплектуючими іноземного виробництва,— розповідає Юрій Ігнат. — Єдине, що вони можуть зробити, — це планер, ще якісь елементарні речі, решта ж закуплене. Ми постійно наголошуємо на контролі антиросійських санкцій, щоби російська армія не мала змоги отримувати деталі озброєння ані через треті країни, ані за допомогою контрабанди тощо.
«Для чого коментувати самашедшого?»
Наприкінці розмови полковник Юрій Ігнат зізнався, як у Командуванні Повітряних Сил реагують на цифри наших «збитих» літаків, які щоденно озвучує представник міноборони росії.
— Сміємося з цього, — спочатку коротко відповідає речник ПС ЗСУ. — Публічної реакції немає, бо для чого коментувати, перефразовуючи Ліну Костенко, ці «записки самашедшого»? Їхня «говоряща голова», конашенков, уже набрехав на зірки генерал-лейтенанта, то хай і далі розказують про свої казкові перемоги і «неймовірні здобутки».
До речі, Юрій Ігнат згадав, що представник мо рф — випускник Житомирського військового навчального закладу та спеціаліст саме із ППО. Але це не заважає йому плутати Бук-М1 із С-300, марити про інші речі, жодним чином не пов’язані з реальністю.
— Якщо він озвучує відверту нісенітницю про «рідне» для нього ППО, то можна уявити, яка там каша в голові щодо всього іншого, — усміхається Юрій Ігнат. — Бо цифри «знищених» літаків, ЗРК та іншої техніки, які вони подали на сьогодні, це вже кілька складів українських Повітряних Сил. Він читає те, що йому пишуть. А ми з цього сміємося. Так, втрати в нас є, але абсолютно — абсолютно! — не такі, як російські пропагандисти розповідають своїм глядачам.
Фото: Олександр Олехнович, Олександр Козубенко
