Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
На День Незалежності України в кінотеатрах відбудеться прем’єрний показ воєнної драми «Снайпер. Білий ворон» режисера Мар’яна Бушана. Фільм заснований на реальних подіях. Прототип головного героя кінострічки до 2014 року займався екологічними експериментами в рідній Горлівці на Донеччині, а з початком війни вступив у добробат, у підрозділ снайперів.
В інтерв’ю АрміяInform виконавець головної ролі Павло Алдошин, який нині захищає Україну на фронті, розповів про власну війну, підготовку до ролі, знімання фільму, а також своє дитинство.
— Де минуло ваше дитинство?
— Я народився на Херсонщині, в Генічеську, але прожив усе дитинство в Семихатках. Батько помер рано, мені було 5 років. Через це я дуже сильно тяжів до чоловічої компанії. Великий вплив на мене мав батько мого друга, Олександр. Він був для мене не те що взірцем, а важкою чоловічою рукою. В 14 років почав набувати самостійності, пішов на свої хліба, тобто заробляв собі гроші на дискотеку чи кеди для футболу. Зовсім не шкодую, що став самостійним так рано.
— Які найяскравіші спогади дитинства?
— Таких спогадів у мене в голові пролітає дуже багато. Взагалі, моє дитинство пройшло з татарами, бо татари, які не доїхали до Криму, осіли в Херсонській області. Товариш був старший за мене на 2 роки. Пам’ятаю, зима, потужні вітри. Мороз градусів 10, а коли з хуртовиною, то відчуття ніби 20. Засніжена, повністю вкатана дорога. Ми на велосипеді веземо три баули соломи. Мені 14, йому 16. Хтось тримає велосипед, щоб його не задирало, а хтось штовхає солому. Вона падала сотні разів. Повз проходили мої друзі, однолітки. Вони не думали навіть допомогти. А ми з другом мусимо довести цю справу до кінця. Ми маємо доставити ці баули додому, щоб погодувати корів. І тепер я розумію, моя наполегливість і цілеспрямованість родом з тих часів.
— Професія актора — мрія чи випадковість?
— Я був активним — перетворював уроки української літератури або хімії в перформанс. Підбив товаришів співати вірші Лесі Українки, Івана Франка, бо так вони швидше запам’ятовуються. Ми просто вибирали ритмічно схожу мелодію з відомої естрадної пісні і клали туди слова. Потім, під час екзаменування на уроці, важко було вже відмовитися від тієї мелодії, і ми всі ці вірші співали. Пізніше я вступив у театральний інститут. Так склалися події, мабуть, це була доля. Мама мого друга говорила: «тобі ж треба готуватися до вступу». Вона дала мені книжку Глібова, і я вивчив байку та вірш у поїзді, коли їхав вступати в інститут.
— Чим для вас є акторство?
— Концепція моєї професії — це уявляти. Just imagine це точно описує мою діяльність.
— Як з’явився проєкт «Снайпер. Білий ворон»?
— Я хотів цього середовища, цієї атмосфери, цієї енергії, але я не знав, яким чином це втілиться в моїй долі. Завжди бажав потрапити в армійське середовище, в мене був такий посил зсередини. Проте були якісь зовнішні тримачі. Мені зателефонувала моя агентка і сказала, що є проби, як завжди це відбувається, черговий проєкт. Але його відмінність у тому, що це головна роль у повнометражному воєнному фільмі, тема — Донбас, війна в Україні з 2014 року. Спочатку записав самопробу, а потім мене запросили на кастинг. Я пройшов проби. Дуже чекав затвердження на роль. Згодом приходить SMSка «Вас затвердили», от тоді я отримав повну порцію окситоцину.
— Як готувалися до ролі?
— Це була професійна серйозна підготовка. Режисерською умовою було, щоб у кадрі герой мав максимально самовпевнений і достовірний вигляд. Пройти снайперські курси був мій запит. Хотілося навчитися більшого, адже не цікаво грати персонажа, в якому ти все знаєш і все розумієш. На початку роботи ми домовилися з режисером, що ми не втілюємо прототип до деталей. Це настільки багатогранна персоналія, що не вистачило б 20-годинного фільму, щоб розкрити його внутрішній світ.
— Наскільки це важлива для вас роль?
— Щодо моєї кар’єри — покаже час. Проте як для особистості ця роль прийшла до мене вчасно. Я її вимріяв, був готовий до неї й до цього середовища, атмосфери. Це дуже важлива сторінка в моєму житті — подивитися на себе через 30-40 років.
— Яких людей ви зустріли на фронті?
— Дуже болюче для мене запитання. Мені не траплялися люди, які можуть мене підставити чи не підуть за мною в бій чи на завдання. Не траплялися люди, які щось кажуть позаочі. Для мене це неоціненний досвід. На підсвідомості я готувався до війни, але завжди відкидав її від свого спектра уваги.
— Як ваші діти реагують на те, що ви воюєте?
— Ми з ними спілкуємося дистанційно. Вони розуміють, що таке війна, по-дитячому переживають цю тему. Ми можемо довго говорити про те, як пройшов день, які вони бачили камінці на морі. А потім дитина ставить таке запитання: «Тату, а янгол охоронець завжди з тобою?». Це говорить мені про те, що діти все відчувають, періодично транслюють свої переживання в малюнки та їхні ігри, на жаль…
— Що допомагає вам триматися на війні?
— Війна це велика кількість адреналіну. Рятує захисна реакція організму — гумор. Якось ми їхали на завдання й потрібно було сказати кодове слово. Ми вже звикли, що його називає водій першої машини, яка під’їжджає до блокпосту. У той день слово називав від нас такий лисий і бородатий доброволець. Слово «Джаміль», всі почали нервувати… довго шушукатись, а потім зрозуміли, що в нього просто такий акцент, а слово насправді «Джміль». У цього воїна до того дня був інший позивний, але зараз він у нього точно один — «Джаміль». Без гумору на війні ніяк. Бо якщо той рівень навантажень сприймати за основну реальність… дуже, дуже складно.
— Що ви перше зробите після перемоги?
— Перше, що я зроблю після перемоги, зателефоную коханій дружині. Вона для мене все, ми з нею на одній хвилі. Моє натхнення після моїх дітей та дружини — подарувати наступному поколінню землю, якої, на мою думку, вони гідні. А наші діти заслуговують на найкраще. Моя формула успіху — створити умови на цій землі, в яких ми б змогли усвідомити свою причетність та національне коріння. А в умовах війни це зараз неможливо. Усвідомлення нації здобувається через кров. Я не знаю, як було в інших цивілізацій. Проте в нас є шанс завоювати свою незалежність і самоідентифікацію.
@armyinformcomua
Артилерист 54-ї окремої механізованої бригади на позивний «Лисий» розповів повчальну історію про те, як під час швидкої евакуації з-під ворожого обстрілу йому та побратимам довелося бігти, «як олімпійським чемпіонам», щоб врятувати свої життя.
Правоохоронці викрили масштабну схему ухилення від мобілізації та звільнення зі служби, в рамках якої по всій країні підробляли документи про необхідність догляду за родичами з інвалідністю.
Сьогодні відбувся ще один етап обміну полоненими в категорії «важкопоранені та тяжкохворі» згідно з домовленостями у Стамбулі.
Президент України Володимир Зеленський повідомив про повернення з російського полону ще однієї групи захисників, більшість з яких перебувала у неволі понад два роки, зокрема оборонці Маріуполя.
У тимчасово окупованій частині Луганщини російські загарбники активізували ідеологічну обробку молоді, членів так званої «юнармії» відтепер навчатимуть під кураторством місцевої академії Слідчого комітету рф.
Ворог 12 разів атакував позиції Сил оборони на Південно-Слобожанському напрямку фронту. Особливо, активний він в районі Вовчанська та навколишніх населених пунктах. Там фактично щодня відбуваються штурмові дії противника.
від 28000 до 150000 грн
Київ
Єдиний рекрутинговий центр ССО ЗСУ
від 20100 до 50100 грн
Криве Озеро
Третій відділ Первомайського РТЦК та СП
від 20100 до 20100 грн
Рівне
Державна прикордонна служба України
від 20100 до 20100 грн
Житомир
Державна прикордонна служба України
Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…