Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Як українська артилерія знищує ворога? Чого очікують від гаубиць, які надали партнери? Що робить артилерія противника, коли впадає в розпач? Як змінилася їхня тактика? Про це для АрміяInform розповів командир батареї артилеристів на псевдо «Ворскла».
24 лютого батарея «Ворскли» вийшла на чергування. А 2 березня вже знищувала ворога поблизу міста Ізюм.
— Ми перебували в безпосередній близькості до артилерійських підрозділів окупантів. Коли противник почав масово застосовувати артилерію, танкові підрозділи та авіацію, були змушені змістити свої вогневі позиції далі від міста. Там ми працювали до 7 березня, поки не потрапили під щільний артилерійський обстріл.
«Ворскла» наголошує, що ефективність артилерії, під час активних боїв, залежить від її мобільності.
— У перші місяці війни поля були розорані й техніка грузла, місцевість не давала нам швидко маневрувати й реагувати на зміни обстановки. Сніг заважав оцінити твердість покриття. Стало легше з настанням тепла. Ґрунт сухий, перед заїздом на вогневу позицію є змога оцінити стан покриття, зрозуміти, як заїхати й чи можна швидко покинути місце в разі потреби, аби змінити вогневу позицію. Є ще важливий момент, який залежить від мобільності — мінімальний час до відкриття вогню. Це важливий чинник, який визначає актуальність нашої роботи, поки ціль перебуває за тими координатами, які ми отримали. Від цього залежить і наша живучість, бо що довше ми перебуваємо на вогневій позиції, то більша ймовірність прильоту.
Герой публікації розповів, що в перші дні війни відпрацьовували здебільшого по колонах, а зараз по живій силі. Крім того, зазначає він, для артилеристів важлива удача.
— Коли ми знищуємо колони, наше завдання розбити стрій противника, деморалізувати його, змусити завчасно розгорнути бойові порядки для уникнення щільного вогню артилерії. З цим завданням ми справлялися! Нині здебільшого працюємо по живій силі, озброєнню та військовій техніці. Бувають дні, коли удача не на нашому боці. Ми ведемо пристрілювання цілі, але не можемо здобути необхідний результат. Навіть коли боєприпас розривається на відстані 10-15 метрів від цілі, то здебільшого техніка чи жива сила свою боєздатність втрачає, але кожен артилерист хоче, щоб його снаряд залетів точно в ціль, вона спалахнула, вибухнула й була знищена остаточно. Бувають дні, коли удача всміхається нам і вже перший снаряд залітає туди, куди треба. А буває, що під час пристрілювання вдається знищити ціль, яку ми не врахували. От кілька днів тому пристрілювалися по БТР противника. Коли місцевість у районі місця ураження вигоріла, через квадрокоптер побачили, що били по одній цілі, а знищили дві. З тим бронетранспортером, який ми бачили, вдалося знищити ще один.
Розповів «Ворскла» й про методи роботи ворожої артилерії. Каже, що більше вони атакують, то сильніший у них розпач.
— За всі дні повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо, як змінюється їхня тактика. Спочатку, якщо вони пристрілювалися, то переважно в районі 800-900 метрів від нашої вогневої позиції. Поки вони цілять, ми вже були в іншому місті. Згодом артилерійські підрозділи противника надали перевагу далекобійним системам із великим радіусом ураження. Потім розпач і використання «Точки», високоточних «Торнадо-С», які мають дальність ураження до 120 кілометрів. Так вони намагалися нас «задавити». Після цього їхня тактика знову змінилася. Вони почали працювати так: пристрілювання й одразу залп. Якщо мова про контрбатарейну боротьбу, то залп вели з двох вогневих позицій. Здебільшого це 8-9 виходів. На жаль, ці удари лягають доволі щільно, важко вийти з радіуса розльоту.
Разом із масованими ударами окупанти часто використовують одні й ті ж райони вогневих позицій. За словами Ворскли, це їхня типова помилка.
— За даними, які ми отримуємо й аналізуємо, противник може місяць стріляти з одного поля в районі якогось села й навіть не зважати на те, що ми проводимо контрбатарейну боротьбу. Їх це не зупиняє, хоч і горить техніка. Вони й далі використовують зайняті позиції. Є системи з великою дальністю стрільби, які стоять вкопані просто в полі й не залишають вогневу позицію.
Розповів «Ворскла» і про найпродуктивніший день у зоні ведення бойових дій. Тоді українським артилеристам вдалося знищити чимало техніки й живої сили ворога.
— Їхні підрозділи почали своє переміщення з населеного пункту Ярова у Святогірськ. Дуже зручна була для нас дорога, яка з’єднувала два села. Ми мали змогу нищити їхні колони в боковій проєкції. Дорога нічим не захищена, перепадів висот немає. Дальність давала змогу завдавати точні ураження. Того дня усі колони, які там рухалися, були розбиті, вцілів лише танковий підрозділ.
Також «Ворскла» каже, що в кожного артилериста після першого-другого пострілу прокидається азарт. А кадри аеророзвідки, на яких видно пряме влучення, викликають шквал позитивних емоцій у всього особового складу. Ще більше задоволення від артилерійської роботи «Ворскла» з хлопцями сподівається отримати від британських гаубиць L119.
— Нині наші підрозділи переозброюються на 105 мм гаубицю L-119. З ними має збільшитися наша мобільність та точність стрільби. Бо будь-яка артилерійська система, виготовлена в радянському союзі, створена з розрахунку на масовість вогню. І для того, щоб уразити якусь ціль, що стоїть окремо, на установку нам треба було використати від 40 до 120 снарядів 122 мм. Говорити про їхню точність не доводиться. Тому від нового озброєння очікуємо на більший коефіцієнт корисної дії й використання меншої кількості боєприпасів.
