Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
На 16-й секунді запису розповіді наших оборонців з передової про оперативну обстановку чуємо два вибухи. Від їхніх позицій до ворога 120 метрів. Така ситуація наразі в одному з лісів на Донецькому напрямку. Окупанти здійснюють постійний обстріл місцевості, зокрема й фосфорними боєприпасами, які неможливо загасити. Між українськими позиціями близько кілометра, тому всю провізію носять стежинами вручну.
Вашій увазі пряма мова воїнів ЗСУ, які розповідають про ситуацію в лісах Донеччини:
Олексій: Закопуємося… Чим глибше, тим краще! Порівняно спокійно. Поки літає зверху, прилітає поруч. Пострілюють, спостерігають, як тільки смеркне, то одразу виходять.
Ярослав: Противник намагається прорватися, а ми стоїмо. Від нас до них 100—200 метрів, не більше. Крайній раз, коли ми виходили недалеко в розвідку, наткнулися на ворога, дали відсіч і відійшли на зайняті позиції. Тримаємо оборону. Чули, що вивозять поранених, загиблих. Ми не перешкоджали цьому, хоча була така можливість. Ворог зазнає в рази більші втрати, ніж ми. Це можу сказати з повною впевненістю. Їхня артилерія, можливо, працювала б точніше, якби не місцевість. А так вони стріляють в одне місце, а влучають у крони дерев, гілля, розриви йдуть над ними. Буває, летить на нас, але розривається над ними й їх засипає уламками. Розвідкою та боєм виходимо на них, даємо по зубах, бачимо, що можна закріпитися, закріпляємося. Так і рухаємося вперед.
Антон: Ворог потроху відступає, не може втримати свої позиції. Завдаємо їм максимальних втрат. Стріляють багато, але в нікуди.
Олександр: Окопуємося, щоби максимально себе вберегти. Відповідно до наказів командування протидіємо ворогу. Тримаємо оборону. Ведемо спостереження за наземними та повітряними цілями.
