Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Цього всміхненого хлопця, без сумніву, впізнають усі, кого хвилює якість товарів, які ми купуємо. Уникають зустрічі з ним недобросовісні реалізатори, котрі бажають нам продати протерміновані та зіпсовані харчі або під виглядом брендового смартфона впхнути контрафакт. Найвідоміший експерт з якості товарів і сертифікації, виконавчий директор Спілки споживачів України Максим Несміянов до війни не сходив з екранів телевізорів, розповідаючи глядачам, як не стати жертвою обману на оптових ринках, у продуктових магазинах, супермаркетах, дорогих салонах…
Нині він, як і багато патріотів, добровільно одягнув військову форму й боронить нашу Батьківщину від підступного агресора. Але навіть на службі знайшов те, що потребує його експертної оцінки.
— Максиме, добрий день! Перше запитання, на жаль, традиційне… 24 лютого, як ви пережили цей день?
— Досить нормально, якщо можна так сказати. Вся моя інтуїція мені підказувала, що війни з росією не уникнути. Ще 23 лютого хотів посадити родину на літак і відправити за кордон. Коли вранці 24-го все почалося, я спокійно встав, пішов до магазину, купив галети, консерви. Силою затягнув дружину й сина в машину й вивіз їх з Ірпеня, де ми проживаємо.
До 8 березня ще побув в Ірпені, поки туди не прийшли кадирівці. Потім перебрався до Києва й уже 10 березня отримав форму в Державній прикордонній службі, бо я служив у 2005-2006 роках старшим стрільцем прикордонних військ.
— Це була мобілізація через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки?
— Ні… Я раніше дізнався, що в разі оголошення воєнного стану можна приїхати до частини, де я проходив строкову, або до іншого підрозділу ДПСУ й там стати до служби. Тож таким чином уникнути черг до військкомату. Я служив на заставі у Чопі — це далеченько, тому я звернувся до найближчого прикордонного загону. Того ж дня отримав на складі форму…
— Повернімося до довоєнного мирного часу. Чому ви обрали справою свого життя захист прав споживачів?
— Я маю дві вищі освіти — політолога, яку здобув у Миколаївському національному університеті імені В. О. Сухомлинського, та спеціаліста з якості, стандартизації і сертифікації — в Одеській державній академії технічного регулювання та якості.
У 2013 році, коли я почав працювати у сфері захисту прав споживачів, моя боротьба була значною мірою звичайним хобі. Але на якомусь етапі воно мене повністю поглинуло. Разом із Союзом споживачів України ми вивели роботу із захисту прав покупців на більш фаховий рівень, нами зацікавилися медіа, почали створювати спільні рубрики та програми. Працювали не лише онлайн, а й офлайн — коли виїжджаєш із журналістами телеканалів на місце й там розбираєшся в проблемі, так би мовити, по-гарячому.
— Це й зробило вас популярним серед глядачів. Я пам’ятаю ваші авторські програми на телеканалі «Україна 24» «Споживач має право», «Споживач» на Прямому, сюжети на 1+1, ICTV, інших каналів, де ви пояснювали, як відрізнити якісний товар від неякісного.
— З ICTV я працюю з 2017 року, де є рубрика із захисту прав споживачів. Також ми зробили ютуб-канал — таке собі медіа для медіа, звідки інформація потрапляла на великі інтернет-видання.
Ми не оминули увагою чи не всі товари й послуги: бензин, цемент, різноманітні продукти. Перевіряли роботу інтернет-магазинів, сервісних центрів, закладів громадського харчування та громадського транспорту, організацію приготування їжі для шкіл і дитячих садочків, виявляли мед з канцерогенами, підроблений алкоголь, інший фальсифікат. Одного разу нас навіть допустили до перевірки кухні одного з єгипетських готелів… Але наш правдивий матеріал про побачене припинив подальше спілкування з туроператорами.
На початку цього року ми досліджували якість вершкового масла. Спеціальні лабораторні аналізи показали, що 40 % із відібраних зразків виявилися за фактом звичайним маргарином. Мораторій на перевірку бізнесу дозволяв недобросовісним ділкам наживатися на фальсифікаті. Про цей наш споживчий експеримент згодом написали навіть професійні видання. Утім, подальші плани обірвала війна.
— Торік ви брали участь у телепроєкті «Нові лідери», де у своїй програмі дій пропонували посилити відповідальність за продаж на ринку України небезпечної продукції.
— Ви, певно, знаєте, що адміністративна відповідальність за це — символічний штраф від 340 до 1700 грн. Якщо відбувається навмисне введення в обіг великої партії небезпечної продукції, то за ст. 227 Кримінального кодексу України зловмисник може заплатити, якщо цей факт буде доведений, до 136 тис. грн. Це максимальна відповідальність тих, хто масово продає, наприклад, небезпечну техніку, експлуатація якої може призвести до пожежі, або продукти, споживання яких може викликати гостре отруєння чи навіть смерть. Я пропонував карати таких недобросовісних ділків позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.
— Під час своєї діяльності ви не стикалися з агресією цих зловмисників або їхніми погрозами?
— Були випадки конфліктів з адміністраторами, неправомірні заборони знімати порушення на відеокамеру, але до погроз не доходило. Бізнес воліє зі мною не стикатися й не сперечатися.
Знаєте, як це зазвичай відбувається? Адміністрація об’єкта ревізії знаходить знайомого мені журналіста, котрий телефонує й запитує, чи можна десь зустрітися, попити кави й приїхати з pr-директором цього підприємства. Далі той просить, аби результати цієї перевірки не були оприлюднені, а натомість обіцяє, що виробник буде мені якимось чином донатити.
Але це ж така дурниця! Вони просто не розуміють основу мого інтересу. Мені цікаво щось зробити для людей корисне, а не заробляти на цьому.
— Повернімося до воєнних реалій сьогодення. У чому полягає ваша служба?
— Я й не думав, що колись знову стану прикордонником. Коли мені видали форму, сказали, що поїду на схід, наступного дня хотіли направити до навчального підрозділу. Утім, відправили на польський кордон.
Затим я побував на одних навчаннях, потім на інших. Це й зрозуміло, адже від часів моєї строкової служби минуло шістнадцять років. Треба було оновити знання: як працювати зі зброєю, оволодіти певними тактичними навичками. Мені поталанило — після цього доволі тривалого вишколу я потрапив до підрозділу, який на українсько-білоруському кордоні у Рівненській області виконує завдання протидії ворожим ДРГ, стежить за провокаціями з боку білоруських прикордонників і збройних сил, аналізує їхню таку активність.
Вони часто і стрільби посеред ночі влаштовують на своїй території, і техніку ганяють колонами. Ми ж перебуваємо у готовності, чекаємо, коли вони по нас відкриють вогонь — лише тоді зможемо відповісти.
— Запитання до вас як до фахівця стандартизації і якості продуктів… тепер у військовій формі. Як годують нині наших вояків?
— (Сміється) А все залежить від того, хто шеф-кухар. Я знаю приклади, коли один кухар хоче приготувати щось смачненьке, він і спеції різноманітні знаходить, і намагається щось додаткове відшукати для покращення асортименту своєї польової кухні, проявляє якусь ініціативу. А є інший варіант: хлопчина став кухарем не за своїм бажанням, а десь в «учебці» здобув цей фах. І він готує гидко. Мені такі історії знайомі, адже в нас мобільний підрозділ, ми багато подорожуємо, тож я можу порівняти.
— Щодо порівнянь… Можете для редакції АрміяInform зіставити вміст і якість українського та російського сухих пайків. Який, на вашу думку, перемагає?
— Так, я кинув клич: у кого залишився пайок російської армії. Він виявився в моїх знайомих із сусідньої Бучі. Цей пайок дуже нагадав мені пайок моєї строкової служби. Там також були цукерки, вітамінка, бульйонні кубики, галети, консерви й усе це в доволі незручній коробці. Деякі назви у складі цього комплекту дуже гучні, наприклад, шоколад «Офіцерський»… Гадаю, що справжній офіцер не піде в чужу країну вбивати жінок і дітей.
Пайок російської армії доволі «заряджений» — його калорійність близько 4500 ккал, це вважається дуже багато. Адже в середньому людині, якщо вона займається активною фізичною діяльністю, потрібно три з «копійками» тисячі кілокалорій. У росіян там є чай, розчинний напій, повидло, паштети, каші, пігулки для підігріву консервів. А ще продукти, котрі в багатьох викликають печію.
Але головна його проблема — це незручна водонепроникна коробка, схожа на подарунковий пакет, куди скинули купою всі продукти. Після того, як її розкрили, упаковка перестає бути водонепроникною, і продуктам, що, звичайно, за раз не з’їси, стають небезпечними й волога, й сонце, й інші предмети, що з ними контактують. Транспортування пайка незручне, вага на 200 грамів більша, ніж у нашого.
Це, звичайно, дурість, недоробка… Вони подібне пакування мають уже багато років, і це опосередковано свідчить про консервативність армії рф. Сухий пайок російського солдата зроблений не для солдата, а для галочки, для показу на виставковому стенді.
Пайок ніби споживати можна, але цікаво, що коли я з’їв кілька ложок російської каші, почав кашляти. А в голові думка: «Не треба було їсти всяку гидоту!».
У пакеті нашого сухого пайка немає металевих банок, тож його можна навіть використовувати як подушку, каремат для сидіння, він містить близько 3700 ккал. Відкривши основне відділення, там ми бачимо три герметичні пакети: «сніданок», «обід», «вечеря». Тож їх ніяк не переплутаєш і вони більш стійкі до кліматичних умов. Крім того, в нашому сухпайку є півкілограмовий суп і він, навіть без підігріву, дуже смачний.
Мене радує, що в нас у виготовленні армійських сухих пайків є певний прогрес. Тож якщо підбити підсумки, то в цьому порівнянні, безперечно, перемагає український військовий сухий пайок.
— Максиме, ми, звичайно, переможемо ворога. Що робитимете, чим займатиметеся, коли скінчиться ця війна?
— (Замислюється). Не знаю… Передусім зустрінуся з дружиною, обійму її та сина, які нині за кордоном. Також доведеться ремонтувати нашу квартиру в Ірпені, куди через балконні двері залетів російський снаряд і пробив підлогу в дитячій спальні.
А далі життя покаже, що робитиму. Аналізуючи дії рашистів, я бачу, що там йдеться не про раціоналізм, а про якесь безумство, котре тяжко усвідомити. Складно зрозуміти, чого вони бажають досягнути в цій війні й коли збираються здаватися. Те, що накоїли російські військові, поза межами здорового глузду, адекватності, людяності. Вони вирішили все замішати у крові… Ці сорок тисяч чорних мішків — навіщо вони? Всіх неугодних повбивати й закопати?
— Тут ви розмірковуєте як політолог за освітою…
— Російське військово-політичне керівництво, мабуть, у рішенні почати так звану спеціальну військову операцію опиралося на неправдиві розвіддані своїх військових аналітиків і соціологічні дослідження, які йому надала команда Медведчука. На думку агресора, все мало відбутися, як у 2013 році — за кілька днів: армія росії безумно велика, диверсанти всюди готові, влада швидко втратить підтримку народу, населення України радітиме зі швидкого закінчення війни…
Були певні об’єктивні передумови політичного загострення в нашій країні, рейтинги Президента України дещо впали. Але росіяни не взяли до уваги, що коли йде зовнішня загроза, наш народ консолідується. Хто путіна переконав, що ми будемо раді бачити «нового царя». Вся історія — козаччина, Запорізька Січ, махновщина, Гуляйполе — підтверджує, що в нашому національному характері потреби в ньому немає взагалі. Ми самі собі господарі. У цьому, я думаю, й був їхній головний прорахунок.
— Коли закінчиться ця війна?
— Знаєте, в одного мудреця запитали: «Як вам вдалось вижити в ті тяжкі часи?». І він відповів: «Першими загинули оптимісти, котрі думали, що всі негаразди минуть дуже швидко, потім — песимісти, котрі розуміли, що це буде тягнутися тривалий час… А вижили лише ті, хто не робив прогнозів, а просто жив і активно боровся з цими труднощами». Тому я волію ніколи не робити довгострокових прогнозів, а просто служити й виконувати свій обов’язок, робити все від мене залежне, щоб наша Перемога настала якомога скоріше.
— Щоб ви побажали нашому народові, нашим Збройним Силам, військовослужбовцям Державної прикордонної служби, Національної гвардії України?
— Ми, безумовно, святкуватимемо нашу Перемогу. Якщо нині ми не бачимо багато гарних новин, це не значить, що їх не буде в майбутньому. За свої дії росія відповість «по-повному». Війна в Афганістані закінчилася розвалом радянського союзу, подивимося, чим закінчиться ця повномасштабна війна з Україною. Все в нас буде гаразд, головне дожити до цього моменту!
(Фото з архіву Максима Несміянова)
