Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Двох російських нацистів — армена гаспаряна і тимофія сєргєйцева, які є одними з головних творців ідеології рашизму, оголосили у міжнародний розшук. Серед ключових завдань політики рашизму − геноцид українського народу. армен гаспарян і тимофій сєргєйцев неодноразово публічно заявляли про необхідність зробити знищення українців як нації визначальним складником політики російської федерації.
Оголошення ідеологів рашизму в міжнародний розшук стало можливим завдяки ретельній роботі Служби безпеки України, слідчі якої зібрали вичерпну доказову базу для притягнення обох підозрюваних до відповідальності. Антиукраїнські погляди тимофія сєргєйцева виразно проявилися вже після початку широкомасштабного нападу рф на Україну в широковідомій одіозній статті «Что Россия должна сделать с Украиной». Натомість армен гаспарян виступив із відверто антиукраїнською позицією раніше.
армен гаспарян − російський пропагандист, який неодноразово публічно закликав до знищення українського народу. Зокрема, в опублікованій 2018 року книзі «Денацификация Украины. Страна невыученных уроков», гаспарян вперше на системному рівні вдався до використання терміну «денацифікація» і закликав військово-політичне керівництво росії розпочати широкомасштабну збройну агресію проти українського народу і держави Україна.
гаспарян − автор понад 20 публіцистичних книг з історії росії ХХ століття, а також співавтор підручника «История России. Начало XX века − начало ХХI века» для 10-го класу російських загальноосвітніх шкіл за редакцією владіміра мєдінского. Показово при цьому, що він не є фаховим істориком за освітою. Однак це не завадило йому написати для підручника розділи, присвячені подіям 1999−2015 років. Це не дивно, бо виклад історії рф останніх десятиліть є у російських школах суцільною пропагандою путінізму. То ж кому і писати про це, як не професійному пропагандисту?
Якщо історичну публіцистику авторства гаспаряна чи його книгу «Денацификация Украины. Страна невыученных уроков» росіяни могли читати або не читати за власним вибором, то базову шкільну освіти здобути має кожна дитина шкільного віку. Тому цікаво поглянути, що ж має знати про Україну в контексті історії зовнішньої політики російської федерації останніх десятиліть пересічний сучасний російських школяр.
Ключовим у цьому плані є написаний арменом гаспаряном і проілюстрований агітаційним біґбордом про незаконний референдум у Криму 16 березня 2014 року § 44 «Внешняя политика России в начале ХХІ века». Тон параграфу задає вже його перший пункт під назвою «В. В. Путин и смена ориентиров российской внешней политики». З нього учень може дізнатися, що впродовж 1990-х років російська федерація добровільно притримується «послідовного самостійного зовнішньополітичного курсу», що призвело до падіння її авторитету на міжнародній арені та перетворення країни на слухняного молодшого партнера країн ЄС та США, а також місце «приложения капитала, рынок сбыта и сырьевой придаток».
Наслідком ослаблення росії стала, за словами гаспаряна, переорієнтація на країни Заходу «ряда восточноевропейских стран и бывших республик Советского Союза, что сопровождалось ростом в них националистических и антироссийских настроений». Показовий поділ на східноєвропейські країни і колишні республіки срср, чи не так? «Колишнім республікам» немов би й у статусі незалежних держав відмовлено, та і країни Східної Європи підкреслено названі саме «країнами», а не «державами». Не випадкова й увага до посилення «націоналістичних і антиросійських настроїв».
Про що мовчить гаспарян? Звичайно ж про те, що відмова від агресивної зовнішньої політики спочатку з боку срср, а потім і з боку рф була зовсім не добровільною. Її спричинила глибока економічна криза, внаслідок якої росія була змушена зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем.
Також пропагандист «забуває» повідомити, що посилення антиросійських настроїв було відповіддю на імперську недружню політику шовіністичної росії щодо сусідів, причому відбулося це посилання зовсім не у 1990-ті роки, а вже у двотисячні у відповідь на політику вже путінської росії. Достатньо згадати цілком проросійську «багатовекторність» зовнішньої політики України часів президентства Леоніда Кучми, і як почало змінюватися переважно позитивне або нейтральне сприйняття росії в українському суспільстві після конфлікту довкола Тузли 2003 року, антиукраїнської позиції та дій керівництва рф під час Помаранчевої революціїна межі 2004−2005 років та агресії рф проти Грузії 2008 року.
Нарешті вповні природне національне відродження у незалежних державах гаспарян подає суто як «націоналізм», розуміючи зміст цього терміну цілком у дусі радянських штампів. Україна тут окремо ще не згадується, але вже виразно ВГАДУЄТЬСЯ як чи не найголовніша в переліку колишніх радянських, де посилюються «націоналістичні й антиросійські настрої».
Ключовими сюжетами наступного пункту «Становление нового внешнеполитического курса России в 2000−2007 гг.» є протистояння з США, створення росією альтернативних до ЄС економічних інтеграційних проєктів (Шанхайська організиція співробітництва (ШОС), Євразійське економічне співтовариство (ЕврАзеС) та БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) і остаточний перехід до конфронтації з західним світом, позначений сумнозвісною Мюнхенською промовою путіна у лютому 2007 року.
Промова, звичайно ж, подається у суто позитивному ключі як горда позиція суверенної держави, яка має право проводити самостійну зовнішню політику. російський лідер у ній «разит глаголом» клятих ворогів, протестує проти розширення НАТО на схід, заявляє про неспроможність однополярного світу, протестує проти розміщення американської системи ПРО у Східній Європі, а також нав’язування світові американських правових норм у політиці, економіці та гуманітарній сфері. «Речь путина наглядно показала, что время, когда можно было не считаться с россией, прошло», − підсумовує гаспарян.
Україна згадується у цьому пункті поряд із Грузією як країна, де 2004 року «благодаря поддержке странами Запада уличных выступлений, вспыхнувших в ходе избирательных кампаний, …к власти … пришли антироссийски настроенные силы». Що це була за виборча кампанія, яку роль у ній відіграла сама рф та її спецслужби, чому відбулися вуличні виступи − про це російський десятикласник або ніколи не дізнається, або дізнається винятково під кутом зору роспропагандистів. А правильник рашистських пропагандонів, як відомо, налічує лише два пункти: «1. Россия всегда права. 2. Если россия не права, смотри пункт 1».
Нарешті, у третьому пункті «Рост международного авторитета России и возобновление конфронтации со странами Запада в 2008−2019 гг.» ключову увагу приділено російські агресії проти Грузії у серпні 2008 року (її названо «операция по принуждению к миру») і Революції Гідності в Україні та початку прямої збройної агресії росії проти України. Зрозуміло, що Майдан армен гаспарян називає «государственным переворотом», у результаті якого «был отрешён от должности президент В. Ф. Янукович, к власти на Украине в феврале 2014 г. пришли воинствующие националистические силы, ориентировавшиеся на интеграцию с Евросоюзом и вступление в НАТО».
Далі йде доволі детальний виклад російської офіційної точки зору на події кінця лютого − березня 2014 року в Україні. гаспарян визнає використання російської армії для захоплення території Кримського півострова і проведення там псевдореферендуму. Його, незважаючи на голосування під дулами російських автоматів, подано в тексті як «свободное волеизъявление жителей Крыма относительно его дальнейшей судьбы». Те саме стосується і підготовлених та реалізованих російськими спецслужбами, російськими і проросійськими бойовиками та колаборантами подій на українському Донбасі, під час яких росія створила теористичні організації «лнр» та «днр». російська федерація послідовно подається як миротворець, а не роздмухувач полум’я конфлікту на сході України, а всю відповідальність покладено на українську сторону.
гаспарян звинувачує Україну у зриві виконання Мінських угод, а ЄС та США в нагнітанні антиросійської істерії, утверджуючи російського школяра в думці, що росія завжди й у всьому права, навколо ж неї скупчилися вороги, які заважають їй «причинять добро и наносить пользу». Про загальновідомі злочини росії на сході України, як от збиття пасажирського літака рейсу МН-17 гаспарян воліє не згадувати зовсім.
Якщо додати до такого тенденційного викладу подій загальний інформаційний фон, який панує в російській федерації, то отримаємо на виході зі школи випускника, свято переконаного в непогрішимості зовнішньої миролюбної політики росії. Людина, якій згодували «операцию по принуждению к миру» щодо Грузії у серпні 2008 року, легко проковтне і «специальную военную операцию» проти України у лютому 2022 року.
