Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Багатьом українцям через широкомасштабне вторгнення росії до України довелося покинути рідні домівки і шукати прихисток у більш спокійних регіонах. Така доля спіткала й Андрія Бочкарьова, який разом із родиною переїхав із Херсону до Вінниці.
Про те, як з родиною вибирався з рідного міста і як розпочав займатися волонтерською діяльністю у Вінниці, пан Андрій розповів кореспондентці АрміяInform.
— Спочатку 24 лютого у мене, як і у всіх, був шок. Величезні черги до банкомата, аби зняти хоча б якісь гроші… Відвідування нашої міської лікарні, куди всі херсонці несли постільну білизну, посуд, перев’язувальні матеріали для поранених українських захисників, — поділився пан Андрій. — Потім до мого рідного міста зайшли окупанти. У мене з вікна був дуже гарний огляд, і я бачив колони ворожої техніки. Одразу почав повідомляти на гарячі лінії Збройних Сил України про те, що бачив.
Пізніше херсонці почали проводити мітинги на підтримку України з лозунгами «Херсон — це Україна», на які постійно ходив Андрій із родиною. За місяць Бочкарьови вирішили вибиратися із окупованого міста, адже вони не хотіли жити поруч із ворогами або контактувати з ними.
Постійні обстріли, будинки, що палали, жорстоке ставлення росіян до цивільних осіб — цим чоловікові запам’ятається час, проведений в окупованому Херсоні. Як згадує Андрій, вороги прийшли із думками, що вони «асвабадітєлі», і сподівались на зустріч з розкритими обіймами. Натомість наткнулись лише на ненависть за їхню невиправдану жорстокість, через що почали намагатися пригнічувати херсонців ще більше.
— На момент, коли я вирішив залишити Херсон, у мене не було машини. Я її віддав своєму сину, щоб він вивіз дружину і дітей у Польщу. Довелося придбати собі інше авто, яке було трохи в кепському стані. Дорога була важкою. Машина часто ламалася, ми постійно зупинялися. Дуже мене вразило, що майже в кожному населеному пункті до нас виходили зовсім юні хлопці й допомагали ремонтувати автомобіль. Я їм намагався хоча б дати гроші за роботу і деталі, але вони ані копійки з мене не взяли. Ось такі у нас українці. А рідна сестра, яка проживає у Санкт-Петербурзі, жодного разу не подзвонила і не запитала, чи я живий, чи поранений. Ось так люди, які по суті чужі, стають ближчими, ніж родичі, — доповнив Андрій Бочкарьов.
У Вінниці родина Бочкарьових поселилася у свого родича. Пізніше до них приїхав син Андрія. Тоді одне зі своїх авто родина вирішила передати для потреб військових через вінницьких волонтерів. Пан Андрій був готовий за власні кошти перефарбувати машину, полагодити, як треба, але цю роботу на себе взяли волонтери, адже їх дуже розчулив вчинок херсонця.
Згодом Бочкарьови зрозуміли, що залишатимуться поки що у Вінниці, тож орендували квартиру. Андрію дуже сподобалося, як самовіддано працюють вінничани і переселенці, тому він вирішив стати частиною волонтерської команди ГО «ВіннСолард». Саме ця організація на чолі з Ольгою Дерновою допомогла родині з Херсона облаштуватись у Вінниці.
Спочатку чоловік різав тканину на маскувальні сітки та «кікімори», згодом зрозумів, що тканини постійно не вистачає і потрібно вигадати спосіб, як її швидко фарбувати у зелений колір.
— Розумів, що треба терміново щось придумати. Спочатку ми користувались звичайною фарбою, але це було не надто ефективно. Потім з’явилась ідея, що можна змішувати будівельну фарбу з клеєм ПВА, і тоді тканина остаточно набуватиме зеленого кольору. Зараз так і працюємо: я замішую у великих об’ємах такий розчин, кладу туди, до прикладу, простирадло. За хвилинку тканина повністю насичується розчином. Далі з моїм колегою Олегом віджимаємо і вішаємо його на сушку. Потім швидко ріжемо тканину на смужки і віддаємо їх нашим жіночкам-павучкам, які вправно і швидко роблять маскувальні сітки, — поділився Андрій.
Поділився Андрій і тим, що часто волонтерам бракує коштів. Тоді він на своїх сторінках у соціальних мережах просить небайдужих долучитися до допомоги. Більшість із тих, хто відгукується на ці прохання, — це незнайомі люди. І це дуже тішить пана херсонця. А найбільше чоловіка вразило, коли йому надійшли кошти від українців, які мешкають у Китаї.
Сьогодні Андрій Бочкарьов впевнений: те, що цивільні українці об’єднані головною метою — допомогти військовим, і невпинно працюють задля цього, — це уже Перемога над російським окупантом!
Фото автора
