Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«Якщо не діти і онуки, то правнуки, сподіваюсь, житимуть у самостійній Українській державі…». Слова, сказані Симоном Петлюрою у 20-ті роки минулого століття в Парижі, куди він змушений був емігрувати, справдилися через 70 років.
«УНР вигадав Рух…»
Влітку 1991-го здійснилася споконвічна мрія багатьох поколінь українців — 24 серпня на політичній мапі світу постала Українська держава. А у грудні того ж року український народ на всеукраїнському референдумі підписав смертний вирок СРСР, підтримавши проголошену парламентом незалежність України. Мине небагато часу, і президент росії володимир путін назве розпад радянської імперії «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». А згодом спробує реанімувати її, пішовши на Україну так званою гібридною війною.
Наприкінці 80-х — початку 90-х, коли українці все наполегливіше виступали за створення власної держави, росіяни — у звичній для них манері стосовно «молодших братів» зверхності, що межувала з пихатістю − насміхалися над прагненням українців створити, вірніше, відновити самостійну Украну, стверджуючи, що ми «зовсім з глузду з’їхали». Як пересічні росіяни, нога яких не ступала далі своєї «дєрєвні», і котрі днем з вогнем не могли відшукати на мапі Українську РСР, так і «просвещьонниє». Наприклад, один суперпопулярний на той час російський журналіст, який сьогодні перебуває у жорсткій опозиції до путіна, і щиро — хочеться в це вірити — підтримує нас у війні з московією, говорив у 1990 році: «Скажи мені — навіщо вам ця незалежність? Демократія, звісно, потрібна, верховенство закону також. Але навіщо розбігатись? Адже, як у вас кажуть, гуртом і батька легше бити».
На зауваження, що українці вже мали державу — Українську Народну Республіку, яку росіяни втопили у крові, співрозмовник відповів: ” Її вигадав ваш Рух…«.
Не знаю, що сталося з цією людиною, які події перевернули її свідомість, але сьогодні в росії, мабуть, немає затятішого ворога путіна на інформаційному фронті, аніж мій знайомий. Згадав його тому, що подібних поглядів тоді дотримувалися багато росіян − від двірника до академіка, хоча, звісно, були винятки. Насамперед у середовищі творчих людей…
«Українці — зрадники росії…»
Відтоді минуло більш як 30 років. Та у свідомості росіян щодо України нічого не змінилося. Навіть війна, розв’язана їхнім фюрером, не вплинула на свідомість населення: назвати народом тих, хто розбомблені міста і села вважає постановочними картинками, закликають ґвалтувати українських жінок і дітей, якось і язик не повертається. З особистого спілкування зі своїми знайомими знаю, що більшість росіян досі вважають, що всі ці 30 років у нас не було і немає ніякої державності, що ми «наймити америкосів і зрадники росії».
Звідкіля їм, московітам, знати, що ще у листопаді 1917 року Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка. У цьому документі йшлося про збереження федеративного зв’язку із росією, яка б стала «федерацією рівних і вільних народів». Але ні Тимчасовий уряд, ні тим паче більшовицький, і у страшному сні не бачили українців рівними серед рівних. Як, до речі, й інших народів, що населяли царську росію. Тому 22 січня 1918 року була проголошена «незалежна і самостійна Українська Народна Республіка».
Проіснувала вона недовго: стараннями «старших братів» була знищена, а на її місці постала Українська РСР. Була спроба здобути державність і у 1941 році, коли до Львова увійшли передові частини вермахту. Очільники ОУН, сподіваючись на їхню підтримку, скликали цього ж дня Національні збори, на яких і проголосили «самостійну Україну». Але вона не була потрібна гітлерівцям: на початку липня Степан Бандера, Ярослав Стецько та найближче їхнє оточення були заарештовані й кинуті до Заксенгаузену — німецького концтабору, який «славився» надзвичайно жорстокими умовами утримання. Разом з ним туди потрапили і його найближчі соратники. Цей факт, до речі, старанно приховується в сучасній росії. Зрозуміло чому: коли пересічні росіяни дізнаються про те, які криваві злочини творилися руками Бандери і його поплічників, як ось вже впродовж десятиліть розповідає їхня пропаганда, то, можливо, бодай одиниці зрозуміють правду. Нагадаю, що в цьому таборі Бандера пробув аж до серпня 1944-го. Якщо протягом десятиліть борці за державність України в московії вважалися наймитами гітлерівців, то віднедавна нас там називають наймитами «америкосів». Що ж, часи змінюються, а ось люди…
«Не проголошення незалежності, а відновлення…»
Саме на такому визначенні наполягав покійний Левко Лук`яненко, коли український парламент 24 серпня 1991 року вирішував: бути Українській державі чи не бути.
− Наш народ уже мав свою державу — Українську Народну Республіку, яку більшовики знищили, − говорив з трибуни ВР Левко Григорович. — Тож йдеться саме про відновлення Української держави.
Та багатолітнього в’язня радянських концтаборів «не почули»…
Нагадаю, що Україна має тисячолітню традицію державності — Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Козацька держава, державні утворення ХХ століття. Вона не була безперервною: під впливом зовнішніх (завоювання) та внутрішніх (міжусобиці) чинників українські території неодноразово потрапляли під владу держав-завойовниць, люди ставали їхніми підданими та об’єктами політики денаціоналізації.
Уперше у ХХ столітті незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року текстом IV Універсалу. Ця держава проіснувала три роки. Уже тоді Україна мала всі ознаки держави: герб, територію, військо, грошову систему, дипломатичні відносини з іншими державами. Під час Української революції 1917–1921 років українцям вдалося відновити державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919). Боротьба за незалежність України велась в умовах жорстокої громадянської війни 1918–1920 pоків і закінчилась поразкою. Першими ворогами української незалежності були росія і Польща. Внутрішніми причинами, що призвели до поразки, − відсутність єдності в лавах національно-визвольних сил.
Сьогодні є суверенна Українська держава, яку кацапня вкотре намагається втопити у крові. Але на календарі не 20-ті роки, а 2022-й. Нашу державність боронять сини й доньки України, серед яких чимало її ровесників.
− Незалежна державність сучасної України − це закономірний результат віковічної боротьби української нації з московським імперіалізмом, − вважає Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук Володимир Василенко. − Сьогодні ми є свідками останньої фази цієї боротьби, яка розпочалася наприкінці 1917 року й триває досі.
Про запровадження Дня Української Державності оголосив Президент України Володимир Зеленський під час військового параду, приуроченого до 30-річчя Незалежності України — 24 серпня минулого року. Того ж дня у вечірніх випусках «Новин» російське ТБ «пройшлося» по цій новині: ведучі не приховували своєї люті, безапеляційно стверджуючи, що «українці на весь світ маніпулюють історичними фактами, а то й відверто брешуть». Що ж такого сказав Президент, що так розлютив московітів? Процитуємо Володимира Зеленського:
«Ми — молода родина зі славетної династії Київської Русі − України. З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди. Ми нащадки могутньої країни, яка була центром Європи. Але ми маємо не тільки почуватися відповідно. Ми маємо поводитися відповідно.
І ми починаємо відзначати День Української Державності. Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі — України, яку недаремно називають містом, де все починається. Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова. Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності — у день Хрещення Київської Русі».
Ось така «маніпуляція історичними фактами», ось така «відверта брехня»…
