ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Хроніка подвигу: на очах ошалілих орків заскочив на міст і підірвав вантажівку

Прочитаєте за: 5 хв. 28 Липня 2022, 11:01 4 203

Минає вже шостий місяць після початку широкомасштабного вторгнення рашистських загарбників. Кожного дня Україна платить дуже високу ціну за те, щоб зупинити агресора. У червні сумна звістка прийшла зі сходу. У бою під Слов’янськом загинув 29-річний Герой України головний сержант інженерно-саперного взводу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Олег Мороз.

Виконуючи завдання з інженерної розвідки переднього краю оборони, група саперів, у складі якої перебував Олег, потрапила в засідку ворога. Зав’язався запеклий близький бій, під час якого головний сержант зазнав смертельного поранення. Вдома на Миколаївщині в нього залишилися мама і сестра. Для них це важка втрата, як і для його бойових побратимів, з якими він разом ділив свою нелегку армійську долю і кожного дня ходив під смертю.

Своє життя Олег присвятив захисту Батьківщини

У 2013 році чоловік уклав контракт на проходження військової служби в 79-й ОДШБр. Почалися місяці навчання, полігони, стрільби, марш-кидки, нові знайомства, нові навички і вміння. Служба і десантне братерство Олегу подобалися. Він захоплювався крилатою піхотою, потужною технікою і глибоким блакитним небом. Багато часу приділяв заняттям спортом: йому дуже до вподоби була важка атлетика, силові вправи. А ще займався винахідництвом, технічними розробками. Друзі досі згадують, як він придумав конструкцію замка, який неможливо було відчинити навіть професіональному «ведмежатнику». Згодом став командиром відділення і вже сам почав готувати особовий склад до виконання складних завдань.

З початком російсько-української війни підрозділ Олега виконував бойові завдання на сході країни. Брав участь у визволенні Красного Лиману. У липні 2014 року під час рейдових дій поблизу україно-російського кордону десантники неодноразово вступали в бойові зіткнення з підрозділами регулярної армії рф поблизу населених пунктів Довжанське, Мариновка, Краснодон. Відділення Олега також брало участь у боях на славнозвісній висоті «Браво». Перебуваючи під постійними артилерійськими обстрілами, воїни давали рішучу відсіч окупантам.

У жовтні 2014 року Олег відправився на ротацію в Донецький аеропорт. Там цілодобово точилися важкі бої. російська наволоч намагалася захопити летовище. Кожного дня бойовики проводили штурмові дії за підтримки бронетехніки і танків. Маючи певний досвід, сержант Мороз брав активну участь в організації оборони ДАПу. Саме там стали у пригоді його технічні навички і вміння. Виявляв найбільш загрозливі ділянки оборони і влаштовував там засідки, залишав та встановлював різноманітні «подарунки» бойовикам. Це було справжнє полювання, в якому Олег зазвичай виходив переможцем. Коли ворог зрозумів, що лобовими атаками кіборгів не зламати, перейшов до тактики вогневого валу. Почалися потужні артилерійські обстріли, під час одного з яких сержанта Мороза було важко поранено. Уламок практично зрізав ногу, але бойовому медику вдалося зупинити крововтрату і швидко організувати евакуацію. У госпіталі лікарі врятували ногу, і після тривалого лікування та реабілітації Олег знову повернувся у стрій. Йому запропонували стати сапером — він дав згоду, адже був добре знайомий із цією справою. Після навчання в Кам’янець-Подільському 201-му навчальному центрі повернувся в рідну 79-ку на посаду командира інженерно-саперного відділення. Далі було декілька ротацій у район проведення ООС. Здебільшого займалися розмінуванням місцевості та знешкодженням мін і вибухонебезпечних предметів. Невдовзі Олега було призначено головним сержантом взводу.

У підрозділі він познайомився із сержантом Дмитром, теж сапером, з яким подружився і разом займався улюбленими справами — важкої атлетикою і технікою. Того ж року вступив у Миколаївський аграрний університет. Вже планував своє мирне життя і міркував, чим буде займатися після повернення з армії, але всі ці плани та мрії зруйнували рашисти.

На таке здатні лише люди з великим серцем і сталевою волею

Як згадує товариш Олега Дмитро, ранок 24 лютого 2022 року вони зустріли на позиціях поблизу населеного пункту Щастя.

— Прокинулися о 4-й ранку від потужних вибухів. Земля здригалася, навкруги все гуділо, темне небо спалахувало від розривів. Швидко заскочили в укриття. Після артпідготовки рашисти за підтримки танків і БМП пішли на прорив. Але наші підрозділи вже встигли зайняти позиції і щільним вогнем зустріли окупантів. Вони спочатку зупинилися, а потім відкотилися назад, залишаючи тіла своїх загиблих і спалену техніку. Ми зрозуміли, що це не чергова провокація, а початок відкритого вторгнення російської армії, — згадує Дмитро.

Після невдалої спроби з ходу оволодіти позиціями десантників орки знову почали вести щільний обстріл і готуватися до наступного штурму. У зв’язку з тим, що єдиним шляхом пересування ворожої техніки і особового складу загарбників через водну перешкоду біля їх позицій — річку Сіверський Донець — залишався автомобільний міст, було вирішено його підірвати. Але вибухівка, яка була там завчасно встановлена, не спрацювала, уламками снарядів пошкодило дроти. Командир роти викликав сержанта Мороза і поставив завдання знищити цю інженерну споруду будь-яким можливим способом. Треба було діяти негайно, тому що ворог щомиті міг знову піти в наступ. Олег запропонував використати для підриву вантажівку «Урал». Її завантажили великою кількістю вибухівки, і, коли настала ніч, Олег сам сів за кермо машини та з вимкненими фарами самотужки поїхав на міст. Сподівався, що руські не очікуватимуть такої нахабності і не одразу його помітять. Діяв рішуче і швидко, але вантажівку помітили і почали обстрілювати прямою наводкою практично зі всього наявного озброєння. Як згадував потім Олег, панікувати не було часу. Він заїхав на міст, швидко вискочив із машини і під свист куль побіг до якоїсь канави. І вже там, сховавшись у кущах, привів у дію вибуховий пристрій. Потужний вибух практично повністю зруйнував міст. Користуючись пожежею і димом, який прикривав його від ворога, Олег неушкодженим повернувся до своїх. Окупанти були шоковані, вони навіть не очікували, що в них майже під самим носом українські військові зможуть у такий незвичний спосіб знищити важливу інженерну споруду. І хоча Олег не вважав свій вчинок героїчним, для всіх товаришів, побратимів, командирів він був справжнім героєм. Всі розуміли, що здатні на таке можуть бути лише люди з великим серцем і сталевою волею.

10 березня 2022 року Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, вірність військовій присязі головний сержант взводу був нагороджений званням Героя України із врученням ордена «Золота Зірка».

Тоді завдяки подвигу сержанта Олега Мороза українські десантники змогли на певний час затримати просування окупантів і допомогти основним силам підготуватися до оборони на нових позиціях. Нині ж побратими Героя обіцяють, що ніколи не забудуть Олега і обов’язково помстяться за його загибель.

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу пресофіцеру ДШВ Ярославу Чепурному.

Фото сержанта Дмитра

10
2

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram

Захищаємо світ

00
00
00
rss.feed, Герої