У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
«Бути Русі хрещеною, а нам – християнами…» Ці слова літописці приписують київському князю Володимиру. Чи він дійсно так говорив – достеменно невідомо. Натомість знають всі, що саме цей князь прийняв християнство як державну релігію Киъвської Русі і воно дало значний поштовх у її розвитку.
Хрещення Київської Русі стало головною подією у житті наших далеких предків. Деякі вчені-релігієзнавці та історики вважають, що достеменно невідома дата хрещення. Наприклад, побутує думка, що вдова князя Ігоря, княгиня Ольга, під час перебування у 957 році в Константинополі доклала чимало зусиль для здобуття найвищого державного титулу – «доньки імператора». Задля цього вона прийняла у 955 році хрещення. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши «требища бісівські» і побудувавши дерев’яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.
По-перше, не отримавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросила священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 році «просили посвятити для цього народу єпископа і священників». У відповідь прислали на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 році він повернувся ні з чим.
Намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, попри вмовляння матері, відмовився від прийняття християнства, але вже його сини Ярополк і Олег, ймовірно, були християнами.
Після офіційного хрещення киян князем Володимиром у 988 році християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі тривала поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили волхви, вплив яких на південних землях Русі був незначний. Натомість на півночі − Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників.
− Про Володимира Святославича можна прочитати в «Повісті временних літ» − це перша руська хроніка, − говорить історик Вадим Арістов. − За її текстом, життя Володимира розділене на дві частини: перша – це язичницький період, друга – християнська. Створюється враження, ніби усі військові походи Володимир здійснив у язичницький період, демонструючи жорстокість і войовничість А варто було князю охреститись, і все змінилось: він одружився з принцесою Анною, демонстрував миролюбність, а якщо доводилось воювати, то наказував війську лише оборонятись від кочовиків і язичників.
Але в історичній науці опис такого «подвійного» життя Володимира вважають штучним. Думаю, життя Володимира Святославича насправді типове для варварських вождів або правителів того періоду: вони приймали християнську віру, за ними хрестилось їхнє оточення, далі їхні піддані. І християнство таким чином поширювалось по всій території або по державі, яку ці правителі контролювали.
Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Статут, призначивши десятину на утримання церкви та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви. Християнство однак справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих із Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом.
