Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Нещодавно, 19 липня у Тегерані, під час зустрічі президентів Туреччини і рф вирішувалась подальша доля заблокованого росією у портах Чорного моря українського збіжжя. російська дипломатія, несподівано для себе, потрапила у так званий вир зворотної течії (rip-currents) дипломатичної гри пана Ердогана. Як це сталося та про особливості турецької зовнішньої політики на тлі прогнозованого глобального голоду у близькосхідному регіоні, кореспондент АрміяІnform намагався розібратися за допомогою наукового експерта з питань близькосхідного регіону, старшого наукового співробітника відділу проблем зовнішньої політики та міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Замікули.
З дипломатичного штилю у дипломатичний вир
Турецька Республіка, напередодні тристороннього саміту у столиці Ісламської Республіки Іран, значно посилила свої політичні та економічні позиції в регіоні. Під час проведення у Стамбулі чотиристоронньої зустрічі військових делегацій міністерств оборони України, Туреччини, росії та делегації Організації Об’єднаних Націй були узгоджені основні технічні питання відновлення транспортування української аграрної продукції у Чорному морі. Сторони домовились про створення в Турецькій Республіці координаційного центру за участю всіх учасників перемовин задля подолання світової продовольчої кризи. Транспортування українського збіжжя «зерновими коридорами» відбуватиметься у супроводі українських військових кораблів.
Напередодні зустрічі збройні сили Туреччини розпочали завершальну фазу операції зі створення 30-кілометрової зони безпеки уздовж турецько-сирійського кордону. Задля добровільного повернення в Сирію одного мільйона біженців, турецька держава на початку літа розпочала будівництво об’єктів соціальної інфраструктури та житла. Військово-політичні позиції Туреччини, яка перебувала у жорсткої конфронтації з режимом Башара Асада, після передислокації російських військ із Сирії в Україну, значно зміцнішали. Керівництво Сирійської Арабської Республіки було змушене розпочати політику деескалації та налагодження відносин із сусідніми країнами.
Після вдалої військової кампанії у Нагірному Карабаху, Туреччина не лише посилила імідж держави з потужним військовим потенціалом, а й послабила політичний вплив росії на Південному Кавказі. Одночасно Турецька Республіка здобула пряме наземне транспортне сполучення з Азербайджаном. Вона суттєво посилила безпеку в регіоні, зокрема у питаннях безперебійного функціонування трубопроводу з Азербайджану. Тотальне домінування росії в постачанні нафти й природного газу до Туреччини поступово зникло після більш активних дій турецької держави з диверсифікації джерел енергопостачання.
На початку літа на 10 свердловинах Турецької Республіки було розпочато роботи щодо запуску процесу видобутку нафти. Наприкінці червня президент Туреччини повідомив у ЗМІ, що на півдні його країни у місті Адан було відкрито ще дві свердловини з високоякісною нафтою загальною вартістю 1 мільярд доларів. У той самий період Туреччина розпочала прокладання газопроводу на дні Чорного моря до першого глибоководного родовища природного газу з потенціалом, за розрахунками фахівців, у 540 мільярдів кубометрів. Цей національний проєкт вартістю у 10 млрд доларів дозволить чорноморській країні забезпечити себе газом повністю та відмовитись від російської газової залежності.
Напередодні дипломатичного саміту у столиці Ісламської Республіки Іран Туреччина дозволила прохід танкерів із сумішшю сирої нафти Казахстану (80%) та російською сирою нафтою (20%) через протоки Босфор і Дарданелли. Враховуючи, що експорт нафти та нафтопродуктів дає рф більш ніж 70 % від всіх так званих енергетичних доходів, економіка росії, в умовах жорсткої санкційної політики світу та політичної ізоляції, була втягнута у залежність від турецької зовнішньої політики та її міжнародних зобов’язань перед країнами-партнерами. Крім того, виконуючи Конвенцію Монгре (1936 р.), Турецька Республіка закрила для кораблів російських військово-морських сил вільний прохід із Середземного моря до Чорного моря та у зворотному напрямку.
Ріп-течія, або зустрічна течія — розривна течія, також розривна хвиля (англ. rip current) — один із видів прибережних морських течій, що утворюються прибоєм і спрямовані під прямим кутом від берега. Утворюється під час відпливу, коли маси води, що прибула, починають відходити (з різним ступенем інтенсивності) назад у бік моря.
У вирі турецької дипломатії
Підбиваючи підсумки тегеранської зустрічі з Президентом Турецької Республіки Реджепом Тайїпом Ердоганом, російський президент фактично визнав залежність зовнішньої політики своєї країни на Близькому Сході від дипломатії свого південного сусіда. Для путіна зустріч з представником цивілізованого світу, під час його лише другої закордонної поїздки після військового вторгнення в Україну та запровадження західних санкцій, мала пропагандистську мету. Цим відразу скористався пан Ердоган, зробивши усе, аби путін відчув роль Туреччини у цих перемовинах і втрату панівної позиції росією. Перше, що зачепило президента рф — те, що Ердоган затримався для короткої бесіди в коридорі з його прессекретарем. Уперше президент росії був змушений чекати на свого візаві. Друге, те, що під час неформальної бесіди президент Туреччини по-покровительськи поклав свою руку на плече путіна, що на мові дипломатичного протоколу має однозначне трактування.
Згодом, у своєму дописі офіційне кремлівське видання підтвердило, що Туреччина є ключовою фігурою у розв’язанні як сирійської, так і нагірнокарабаської проблеми. Воно процитувало російського президента, який поскаржився, що не зустрічався зі своїм турецьким колегою майже рік. На це Реджеп Ердоган зауважив, що спілкувався з путіним телефоном. В умовах глобальної ізоляції москви на світовій арені російський президент поспішив завірити президента Туреччини у зацікавленості у збільшенні товарообігу між двома країнами.
Визнаючи безальтернативну роль Туреччини як дипломатичного майданчика з урегулювання світової продовольчої кризи (яка була викликана блокадою українських чорноморських портів з боку рф. — Авт.), путін заявив, звертаючись до президента Ердогана:
— Я хочу вам подякувати за ваші посередницькі зусилля, за надання турецької площадки для перемовин щодо проблем продовольчого характеру, проблем вивозу зерна Чорним морем. При вашому посередництві ми просунулись уперед. Не всі питання ще вирішені, але те, що рух є, вже добре, — сказав путін.
За прогнозами ООН, 323 мільйони людей по всьому світу цього року відчуватимуть дефіцит продуктів харчування. Українська аграрна продукція, яку чекають на Близькому Сході, у країнах Африки та Азії, заблокована російською вояччиною в українських чорноморських портах та становить близько 20 мільйонів тонн.
«Безальтернативний партнер»
На думку експерта з питань близькосхідного регіону Миколи Замікули, в питанні розблокування експорту українського зерна Туреччина прагне грати роль посередника та демонструвати конструктивність своєї ролі в регіоні.
— Президент Туреччини буде й надалі намагатися забезпечити собі роль людини, яка в центрі всього цього складного павутиння регіональних конфліктів й конфронтації до них активно не залучається, але може смикати за ниточки, яка може розмовляти з різними учасниками, різними сторонами. За рахунок цього вона, дійсно, є дуже важливим гравцем, з яким потрібно рахуватися, — зауважив старший науковий співробітник відділу проблем зовнішньої політики та міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Микола Замікула. — Навколо якоїсь справи може бути багато різної дипломатичної роботи, наприклад, шантаж, тиск, але, врешті-решт, турки хочуть грати роль посередника. А роль така для них є природною через високий рівень відносин і з Україною, і з росією.
— Напередодні чергових виборів, які відбуватимуться в Туреччині наступного року, внутрішньополітичний, економічний контекст намагатимуться заповнювати зовнішнім позитивом. Успіхи президента Ердогана, як сильного лідера у підтримці Туреччиною азербайджанської армії під час 44-денної війни в Нагірному Карабаху, так звана тюркська солідарність, мають бути посилені успіхами як посередника в рамках російсько-української війни. Об’єктивно кажучи, зараз, в умовах масштабного конфлікту, ключовим моментом для всіх українських партнерів є збереження незалежності України, боротьба з агресором. Нагадаю, що турецькі збройні сили є другими за потужністю та чисельністю серед країн НАТО і вони там грають важливу роль.
Учора у болгарській акваторії Чорного моря розпочалися щорічні військові навчання Breeze-2022. Участь у навчаннях беруть флоти 11 країн-членів Північноатлантичного альянсу (НАТО).
Того ж дня у Стамбулі, в історичному палаці османських султанів Долмабахче, в присутності президента Турецької Республіки Реджепа Тайїпа Ердогана було підписано міжнародну угоду «Ініціатива щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів». Чотири учасники дипломатичних перемовин Туреччина, Україна, ООН та росія домовились про експорт українського збіжжя, якій відбуватиметься з трьох українських портів визначеними «зерновими коридорами».
Загальний нагляд за дотриманням положень та вимог «Ініціативи» покладено на Спільний координаційний центр у Стамбулі, до якого увійдуть представники всіх чотирьох сторін. Турецька дипломатія, як нестримна ріп-течія «відтягнула» російську незграбну міжнародну політику створення проблем та блокування від українського продовольства, якого так гаряче жадають у критичних регіонах світу.
Фото автора та з відкритих джерел
