Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Трішки більше ніж рік тому, чудового сонячного дня, сором’язливий хлопець із серйозними, проте допитливими очима, намагався мене переконати, що він не гідний того, аби про нього написали. Того дня у Вінниці проходив випуск слухачів курсу «Підприємництво та інформаційні технології в бізнесі» проєкту «Норвегія — Україна» і учасник бойових дій Валентин Климчук отримав диплом про його успішне проходження. Ветеран мріяв відкрити власну справу — вирощувати в рідній Стадниці на Вінниччині багаторічну мікрозелень. На той час він мав багато різноманітних ідей, пов’язаних з агробізнесом, складав бізнесплани, уже побудував теплицю, пройшов навчання, шукав інвестиції…
А тиждень тому під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Любомирівка Миколаївської області кулеметник однієї із окремих мотопіхотних бригад Климчук загинув. Валентин прикривав побратимів, коли куля снайпера обірвала його життя. Хлопцеві було 26 років…
На передову Валентин вирушив у 2014 році, щойно йому виповнилось 18. Тоді він якраз завершив навчання у вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі за спеціальністю «електрогазозварник».
Як згадує викладачка хлопця Світлана Ніколіна, він був лідером і авторитетом серед учнів, дарував друзям і вчителям натхнення та позитивний настрій. «Відповідальний та чуйний, відчайдушний, ентузіаст», — зазначає вона.
— Його гаслом була боротьба за справедливість, — додає директорка Стадницької загальноосвітньої школи Тетяна Черниш. — Ще зі шкільних років він казав: «Тетяно Михайлівно, це так несправедливо, а чесно буде зробити ось так». І напевне, що саме ця жага справедливості зробила його величезним патріотом. Він дуже любив свій край, любив рідну мову.
І це були не лише слова. У складі 59-ї омбр Валентин Климчук пройшов три ротації в районі бойових дій. Демобілізувався у 2017-му. На тій зустрічі під час випуску хлопець розповів мені, що одразу йому було дуже важко адаптуватися до цивільного життя.
‒ Стосунки, до яких звикає солдат на війні та які вибудовуються у військовому колективі, суттєво різняться від стосунків, які є в цивільному просторі. Дуже важко звикнути до того, що навколо тебе не побратими, що не потрібно всім довіряти та дружньо всіх сприймати, — казав Валентин.
За три роки цивільного життя після демобілізації ветеран змінив кілька місць роботи. Це і завод, і будівництво, і заробітки за кордоном. Ці пошуки привели Валентина до того, що він чітко вирішив займатись підприємницькою діяльністю. «Не буду на когось орієнтуватись, а лише на себе та на втілення своїх мрій і планів на життя. Тож хочу зараз навчатись, аби досягти мети», — наголошував він.
— Валентин не встиг розпочати навчання разом зі всією групою через певні обставини і звернувся з проханням долучити його трохи пізніше, — розповів для АрміяInform директор Міжнародного центру «Норвегія — Україна» Юрій Бурєнніков. — Я не міг йому відмовити, адже в нього було безліч ідей і шалене бажання вчитись. Спочатку він планував вирощувати картоплю, але отриманий врожай йому вдавалось лише роздавати родичам. Поступово дійшли до ідеї вирощування мікрогрін. Під час навчання Валентин був дуже активним. Пам’ятаю, як на заняттях з оподаткування не було меж його розчаруванню від побудови нашої податкової системи.
У лютому Валентин звернувся до Юрія по допомогу у швидкому відкритті фізичної особи підприємця. Проте за кілька днів вже стояв у черзі до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. На війну вирушив із рідною бригадою.
— Востаннє ми спілкувались телефоном, я вітав Валентина з отриманням диплома вчителя фізкультури Вінницького педагогічного університету. Ми ще тоді пожартували, що він може займатись різними видами діяльності, наприклад, розробляти на городі комплекс реабілітаційних фізичних вправ, — розповів пан Юрій. — На що Валентин відповів: «Тільки переможемо, одразу повертаюсь до роботи й будемо годувати людей».
Поховали українського захисника у рідній Стадниці. Односельці зустріли свого Героя на колінах зі сльозами на очах.
