Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Командир відділення сержант Валерій Павлуша все, за що береться, намагається зробити досконало і надійно. У свої 52 роки він виглядає підтягнутим і бадьорим. І хоча тільки декілька місяців тому одягнув армійський однострій, поводиться впевнено, наче все життя займався військової справою.
Насправді більшу частину свого життя Валерій займався абсолютно мирною справою. Після закінчення школи вступив до Олександрійського культурно-просвітницького училища, де вчився по класу вокалу. Потім працював керівником народного хору на Кіровоградщині. Строкову службу проходив у прикордонних військах колишнього срср у Азербайджані. Повернувшись додому, поїхав до своєї коханої на південь України. Згодом остаточно переїхав з рідної Кіровоградщини в місто Іллічівськ, тепер Чорноморськ, що на Одещині. Там він не тільки одружився, а ще й радикально змінив свій професійний статус. Замість мистецтва сферою діяльності обрав вантажопереробку. Став докером-механізатором на відомому підприємстві морської транспортної галузі України – морському торговельному порту «Чорноморськ». Після декількох років роботи докером закінчив юридичний факультет гуманітарного університету і здобув освіту юриста. Згодом перейшов на роботу в незалежну профспілку підприємства. Починав юристом, потім був обраний головою спілки. За відгуками портовиків, Валерій дуже принциповий громадський лідер. Завдяки юридичної освіті, фундаментальним знанням він жорстко відстоював права робітників порту в судових інстанціях, захищав членів профспілки перед роботодавцями, вдало вів перемовини з адміністрацією порту.
З початком широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну Валерій не зміг залишитися осторонь від руху національного спротиву. У квітні добровільно пішов до українського війська і як сержант запасу був призваний до ЗС України і призначений на посаду командира відділення одного з підрозділів, який нині виконує бойові завдання на південному напрямку оборони.
Міф про благородство «руского» солдата
Попри свій вік, Валерій ретельно поринув у підготовчий процес. Вдосконалював та відновлював особисті навички у тактиці, вогневій підготовці, тактичній медицині. Свого часу сержант Павлуша з 1988 по 1990 роки пройшов непоганий вишкіл у прикордонних військах срср. Пів року навчався в навчальному підрозділі міста Нахічевань, отримав звання молодшого командира і був відправлений у спецпідрозділ, який виконував спеціальні завдання. Тоді чоловік мав змогу відточувати свою майстерність у стрільбі, бойових єдиноборствах, тактичних прийомах, застосуванні спецзасобів. Також під час служби йому довелося бути в епіцентрі протистояння у Нагорному Карабасі й народних мітингів у Азербайджані. Валерій згадує, як його неприємно вразили жорстокість і підступність дій підрозділів ПДВ радянської армії, яких було викликано для придушення мирного населення. Вони не вагаючись вбивали жінок і дітей, які перебували в натовпі мітингувальників. Розповідає, як їхав з місця дислокації свого підрозділу в населеному пункті Мардакян до Баку і вся дорога відстанню 40 кілометрів була усіяна трупами вбитих цивільних азербайджанців. Відтоді зрозумів, наскільки цинічними і лицемірними виглядають розмови про благородство «руского» солдата. Тому нині, спостерігаючи, які звірства чинять російські окупанти на українській землі, знаходить лише підтвердження своїм враженням та думкам про сутність «руского міру».
Перший урок – урок виживання в бою
Крім звичайної бойової роботи, особливу увагу Валерій приділяє питанням матеріального забезпечення: оснащеності свого маленького підрозділу, облаштуванню побутових умов, забезпеченості необхідним майном, обладнанням, яке допомагає якісно виконувати бойові завдання. Валерій вважає, що успішні дії на полі бою залежать не тільки від високого морального та психологічного стану, а ще й від якісного оснащення і вміння їм правильно користуватися. Перше з чого він починає роботу з особовим складом − це навчання навичок виживання на полі бою. Особливу увагу приділяє інженерній підготовці позицій − у цьому питанні для сержанта Павлуші немає дрібниць. Наприклад, мене вразило, як він особисто контролював і брав участь у виборі місця для позиції кулеметника. При цьому враховував всі умови: місцеположення, сектор обстрілу, шляхи відходу, зручність ведення вогню. А коли позиція була готова, наполіг, щоб кулеметник заліз у окоп і доробив усе, як-то кажуть, під себе.
Війна внесла свої корективи не тільки в побут Валерія, але і в його світогляд.
− Не можу допустити, щоб окупант прийшов у мій дім, захопив мою родину, країну, − каже воїн. − Буду бити ворога до нашої Перемоги!
І свої слова сержант Павлуша щоденно підтверджує ділом.
