Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Противник дещо змінив свою тактику, вже 2,5 місяці не залітаючи в підконтрольний українським Збройним Силам повітряний простір. Діє з території росії, білорусі, Чорного та Каспійського морів.
— Ракетне озброєння, що його нині використовує противник, переважно радянського виробництва, — прокоментував речник Командування ПС ЗСУ полковник Юрій Ігнат. — Адже розмови про те, що запаси противника вичерпуються є небезпідставними. Рашисти заощаджують дорогу техніку, аби й далі нею погрожувати всьому світу. Мова йде про високотехнологічні ракети — Калібр, Х-101, «Іскандер». Дедалі частіше бачимо такі ракети, як Х-22, Х-59, Х-31. Передусім ракети противника вражають цивільні об’єкти, що, на жаль, призводить до жертв серед мирного населення.
Полковник Юрій Ігнат пояснює, що військовослужбовці Повітряних Сил разом із побратимами із Сухопутних військ роблять усе можливе, щоб збивати якомога більше ракет. Втім, збити крилату ракету дуже непросто.
— Частіше збиваються ракети, що летять зі швидкістю 900 км/год. Це, до прикладу, ракети типу Х, «Калібр». Це — більш реалістичні цілі, які ми можемо збивати нашим озброєнням: переносними зенітними ракетними комплексами, як-от «Бук М-1», С-300… Зафіксовано близько 10 випадків збиття крилатих ракет винищувачами, що перехоплюють цілі, взаємодіючи з офіцерами бойового управління. Вони в повітрі знищують ракети своїми вогневими засобами. Набагато складніше збивати ракети оперативно-тактичних комплексів, такі як «Іскандер», що летить зі швидкістю понад 8000 км/год, «Точка-У», що летить зі швидкістю понад 4000 км/год, швидкісні ракети Х-22, Х-31, «Онікс», що летять зі швидкістю 3-4 тисячі км/год.
