Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Початок читайте тут.
Бандитський Петербург: у 1992-му міг сісти за ґрати
Коли путін повернувся до рідного Ленінграда, який став називатися Санкт-Петербургом, він, не знаючи, як піде його подальша кар’єра, навіть помишляв піти в таксисти. На жаль, цього не сталося…
Артем Круглов в інтерв’ю сайту Радіо Свобода стверджує, що своєю політичною кар’єрою володимир путін завдячує першому меру Санкт-Петербурга Анатолію Собчаку.
— 1990 року підполковник КДБ за незрозумілих обставин став членом команди голови Ленради, а пізніше мера Петербурга Собчака, очолив комітет із зовнішніх зв’язків мерії, а 1997 року допоміг своєму покровителю, коли той вирішив тікати за кордон, побоюючись арешту, — каже блогер.
Однак ексколеги путіна впевнені, що його поява у свиті Собчака, щойно той став мером, — не випадкова й організована КДБ. Бо як ще можна пояснити той факт, що доволі сірий співробітник органів, який тільки-но повернувся із Дрездена й не мав жодного стосунку ні до політики, ні до опозиції, ні до міського господарства, став керівником високого щабля.
Саме в цей період майбутній президент росії завів зв’язки з персонажами «бандитського Петербурга», займався торгівлею «блатними» номерами, валютними спекуляціями й торгівлею металами.
Найгучніший скандал того часу — продаж за кордон сировини з держзапасів. У дивний спосіб пітерським можновладцям удалося отримати від Москви ліцензію на вивіз нафтопродуктів, кольорових і рідкоземельних металів, лісу.
У 1992 році спеціальна комісія за керівництва депутата Пітерської міськради Марини Сальє дійшла висновку, що за бартерними контрактами до міста на Неві, де продовольства не вистачало настільки, що на нього вже були введені картки, мали надійти партії м’яса, картоплі, птиці. Але не надійшли. Ділки під керівництвом ексчекіста обікрали мешканців міста, що голодувало, щонайменше на 122 млн доларів США. Звіт комісії Сальє було передано до прокуратури та Контрольного управління адміністрації президента.
Оборудка проводилася за допомогою пітерської фірми «Невський будинок», за яким стояв путінський друг Володимир Смирнов — голова кооперативу «Озеро» та фінансист тамбовського організованого злочинного угруповання ОЗУ. За іншою версією, в афері брав участь заступник директора державного зовнішньоторговельного об’єднання «Киришиннафтохімекспорт» Геннадій Тимченко, що, за свідченнями його колег, також мав давні зв’язки з тамбовським ОЗУ. Підставним же директором «Невського будинку» був колишній співробітник пітерського карного розшуку Володимир Вітенберг, який у 90-ті був в охороні тамбовського авторитета Руслана Коляки.
Проте розслідування заглухло, а сама Сальє у 2001 році виїхала в добровільне заслання до села в 400 км від Санкт-Петербурга — за однією з версій, після того, як отримала від злопам’ятного ексколеги новорічну вітальну телеграму з побажанням здоров’я та можливості його використання.
У пресі тих років також йшлося й про інші «грішки» новоявленого пітерського високопосадовця.
— З 1992 року мерія Собчака видавала ліцензії на казино. Відповідали за це путін та Кудрін. Отримували ліцензії виключно бандити, за видачу платили хабарі, а потім ще треба було заносити регулярно «абонентську плату», щоб продовжувати працювати… У пресі 90-х можна було прочитати, наприклад, що гральна імперія «Конті» авторитета Михайла Кутаїського щомісяця платила путіну 20 000 доларів, — зазначає Круглов.
Про інші дуже суперечливі, якщо не злочинні, епізоди пітерського періоду путіна багато писала тоді ще незалежна преса: відмивання грошей південноамериканських наркокартелів, захоплення бандитами величезного підприємства — Морського порту Санкт-Петербурга. В цій багатоходовій комбінації преса підозрює Трабера. Велику роль у захопленні порту зіграв також нинішній голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер, який під керівництвом путіна до 1996 працював у Смольному.
У 1996 році Собчак програв губернаторські вибори й путін був вимушений піти з мерії. Здавалося б, на цьому карколомна політична кар’єра путіна скінчилася. Однак насправді вона лише починалася…
Робота в Москві: обнулити та прикопати…
Після поразки А. Собчака на виборах мера путіна запросили до столиці. Він став заступником Павла Бородіна — керівника справами президента рф. Не пропрацювавши на цій посаді й року, він був призначений заступником керівника Адміністрації президента росії — начальником Головного контрольного управління президента російської федерації й через два місяці — у липні 1998 року — директором Федеральної служби безпеки. Одночасно з березня 1999 року путін обіймає посаду секретаря Ради безпеки.
У росії протягом багатьох років існує культ спецпризначенців, зокрема КДБ. Їхні «подвиги», на кшталт захоплення палацу Аміна, постійно вихваляють.
— Волею долі мені доводилося зустрічатися з людьми з нового «Вимпела», котрий путін відтворив у складі Центру спеціального призначення (ЦСП) ФСБ у 1998 році, — розповідає у статті «Імперія відкатів і палаців. Як путінізм підім’яв під себе країну» Артем Круглов. — Вони справляли гнітюче враження: абсолютно аморальний погляд на світ, про вбивства говорилося в термінах «обнулити», «прикопати»… Чисто рекетирське мислення: «Чому лише комерси повинні жити, ми також бажаємо».
Коли Єльцин призначив директором ФСБ людину зі спортивно-кримінально середовища, з досвідом роботи у відділі «Прямої дії», та одразу створила ЦСП і зібрала під його дахом усіх убивць, отруйників, диверсантів.
— Незабаром путін іде в президенти, і відразу починають вибухати будинки в Москві, щоб розкрутити війну в Чечні та підійняти йому рейтинг. А потім усі 20 років його правління — суцільні скандали з убивствами неугодних людей найвитонченішими способами. Наприкінці вже дійшли до застосування хімічної зброї у томських готелях, — резюмує засновник сайту «Путінізм».
Про спосіб майбутнього диктатора дістатися всеосяжної влади шляхом тероризму і розв’язання війни нещодавно писала АрміяInform.
Ось найвідоміші люди, котрих було убито, або ті, що померли загадковою смертю у путінській росії: олігарх Борис Березовський, юрист Сергій Магнітський, правозахисник Станіслав Маркелов, американський журналіст — редактор російської редакції журналу Forbes Пол Хлєбніков, експерт із расизму та ксенофобії Микола Гіренко, ліберальний депутат і журналіст Юрій Щекочихін, лідер опозиційної партії «Ліберальна Росія» Сергій Юшенков, губернатор Магаданської області Валентин Цвєтков, журналістка та правозахисниця Ганна Політковська, колишній співробітник КДБ і ФСБ Олександр Литвиненко, колишній міністр преси й медіаменеджер Михайло Лєсін, політичний діяч Борис Нємцов… Цей неповний список можна продовжити прізвищами 47 генералів усіх структур — від Міністерства оборони до ФСБ, іншими особами, що були на шляху автократа путіна.
Бандитсько-чекістський клан путіна
Прихильники нинішнього диктатора 1/9 земної суші кажуть, що завдяки йому вдалося подолати наслідки голодних 90-х. Гроші путін почав робити ще у Санкт-Петербурзі, на посаді президента ці корупційні навички розвинув до досконалості. В той час, коли більшість росіян потерпає від злиднів і готові вбивати українців на війні заради грошей, створений ним клан володіє всіма ресурсами найбагатшої на природні копалини країни.
Дзюдоїсти, що володіють країною:
Аркадій Ротенберг — близький друг. З 1964 року займався боротьбою самбо та дзюдо в одній групі з путіним. Потім був тренером спортивної школи, який у 80-90-х готував здебільшого бійців кримінальних угруповань. За інформацією «Форбса» у 2020 році родина олігарха стала найбагатшою у росії —зі статком $5,45 млрд.
Василь Шестаков займався дзюдо з путіним і Ротенбергом у товаристві «Труд». Нині — депутат Держдуми від «Єдиної Росії». Його син Ілля — глава Росриболовства.
Анатолій Турчак. Разом із путіним займався дзюдо в одному клубі. У 1990-х тісно співпрацював із ним у Санкт-Петербурзі. Секретар Генеральної ради партії «Єдина Росія». Володіє холдинговим підприємством «Ленінець». У списку російських мільярдерів посідав 75-те місце.
Микола Кононов. З путіним займався дзюдо у клубі «Турбобудівник». Голова ради директорів інвестиційної будівельної торгово-промислової групи «Співдружність». Його сукупні бізнес-активи — понад 3 млрд рублів.
Валентин Степанов. Одноклубник президента з ленінградської секції дзюдо. Співвласник компаній «Пожежні системи», постійний виконавець замовлень від «Російських залізниць». Доларовий мільярдер.
Колеги по службі в органах безпеки:
Сергій Чемезов. Колега під час служби путіна у представництві КДБ у Дрездені у 1980-х роках. Генеральний директор корпорації «Ростех», голова громадської організації «Союз машинобудівників Росії», генерал-полковник, член бюро Вищої ради партії «Єдина Росія».
Сергій Іванов — однокурсник путіна у школі КДБ. Міністр оборони РФ, глава адміністрації президента РФ. Права рука путіна, один із ключових виконавців, генерал-полковник.
Віктор Іванов — співробітник у КДБ Ленінграда та мерії Санкт-Петербурга, глава Федеральної служби з контролю за обігом наркотиків (до травня 2016-го), генерал-полковник. Головний підозрюваний в організації убивства Олександра Литвиненка.
Володимир Якунін. З 1985 по 1991 рік Якунін був агентом Першого управління КДБ у Нью-Йорку під прикриттям консула СРСР. Співзасновник кооперативу «Озеро». Колишній президент ВАТ «Російські залізниці».
Члени кооперативу «Озеро»:
Юрій Ковальчук. Головний акціонер і ексголова ради директорів банку «Росія». Співзасновник «Національної Медіа Групи» (РЕН ТВ, Перший канал, П’ятий канал, «Известия» тощо).
Микола Шамалов. Колишній лікар-стоматолог, один зі співзасновників кооперативу «Озеро», сват путіна. Очолював представництво Siemens у Санкт-Петербурзі. Син Шамалова Кирило був одружений з дочкою Путіна Катериною Тихоновою. Віцепрезидент холдингу «Сибур».
Андрій Фурсенко. Один зі співзасновників кооперативу «Озеро». Міністр освіти, потім помічник президента РФ.
Це, звичайно, неповний список клану путіна…
Контроль над мізками росіян
Одночасно з прибирання до рук надприбуткового бізнесу й фізичним знищенням опозиційних політиків, бізнесменів, журналістів, своїх колишніх поплічників новообраний президент починає масовану атаку на мізки своїх підданих. Чиниться тиск на так звані незалежні ЗМІ, контрольовані приватними особами. Головні телевізійні канали: ОРТ (Перший канал), «Росія» і НТВ — перейшли до власності держави або державних компаній. Інформаційна політика цих та інших російських ЗМІ викликала дискусії про свободу слова, почалося активне зомбування й знелюднення населення рашки, перетворення його на біомасу, впевнену в тому, що путін — найкращий президент усіх часів і народів, росіяни, котрих усі ображають, ще покажуть світу «кузькіну мать», а в разі його пручання «можуть і повторити». Нинішній «колективний путін» упевнений, що їхній кумир «підійняв росію з колін» і готовий терпіти біди, злидні та дефіцит, якщо його поважатимуть і боятимуться.
Окремим рашистським наративом є те, що в Україні владу захопили нацисти й що такої держави, як Україна, не існує.
— За господарем Кремля, український націоналіст — кожен, хто вважає українців окремим народом, а радикальний — той, для кого Україна має жити своїми власними інтересами, а не бути російською «підстилкою». Іншими словами, «визволення» України від українських націоналістів — це «визволення» її від українців, — пише політичний аналітик і політолог Сергій Грабовський у дописі на ресурсі газети «День».
Цю брехню сам путін, «кремлівські чекісти», що в рф зображують політиків, пропагандисти, котрі видають себе за журналістів, віщають з 2014 року чи не з кожної праски. Тож не дивно — понад 80 % населення ерефії підтримують збройну агресію проти незалежної держави, попри те, що вона ведеться з усіма можливими порушення правил ведення війни, є міжнародним тероризмом і, безумовно, тяжким злочином проти миру й безпеки людства.
Без сумніву, за декларованими у ЗМІ цілями «денацифікації» та «демілітаризації» України криється глобальніша мета російського тирана — відновити «історичну справедливість», повернути росію до статусу великої держави-імперії…
Міжнародний терорист і воєнний злочинець
І дійсно, нехтування міжнародним правом — головний принцип кадебістської політики президента рф. Американський державний діяч Джон Маккейн одним із перших розгледів у російському лідері відвертого злочинця. В авторській програмі Жанни Нємцової на DW «Нємцова. Інтерв’ю» у 2017 році він відкрито назвав путіна «вбивцею, бандитом і продуктом КДБ, котрий намагається використати будь-яку ситуацію на свою користь».
— Усі ми розуміємо, хто такий путін. Нам треба повернутися до концепції часів правління Рейгана — «мир за допомогою сили», тому що єдина мова, котру розуміє путін — це мова сили. Він має зрозуміти, що в разі агресії щодо інших країн його збитки будуть більшими, ніж вигода, — заявив Маккейн. — Ми всі бачили, як він руйнував Україну, як він відібрав Крим, як російські літаки бомбардували лікарні в Алеппо, як росія перекидає війська до Калінінграда.
Не менш яскраво характеризують російського деспота інші політичні діячі та лідери країн. Президент США Джо Байден сказав, що вважає президента росії «вбивцею», Борис Джонсон заявив, що той є яскравим прикладом токсичної маскулінності.
— Якби путін був жінкою, я не думаю, що він почав би цю мачо-війну, — додав прем’єр-міністр Великої Британії в інтерв’ю 2-му каналу німецького телебачення ZDF.
На жаль, путін не жінка й розв’язана ним жорстока варварська війна, котру складно пояснити логікою європейця 21-го століття, уже п’ятий місяць руйнує Україну і вбиває її громадян.
Схоже, вилікувати головного рашиста від дитячих комплексів, кримінально-чекістських звичок, корупційних навичок і зайвої маскулінності й згодом притягнути до кримінальної відповідальності зможуть лише Збройні Сили України за допомоги зброї й дипломатії демократичних країн світу. А тоді — нехай його як людину, явище й феномен вивчають людинознавці, психологи, психіатри, філософи, політологи, антропологи й, можливо, еволюційні біологи…
