«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
У день ушанування національного прапора кримських татар на офіційному інтернет-представництві Президента України було розміщено позицію нашої держави щодо деокупації Криму: «Віримо, що правда та справедливість переможуть, а у звільненому Сімферополі знову майорітимуть українські й кримськотатарські стяги».
Віру в те, що Україна переможе сусідню державу-терориста й відновить кордони 1991 року, розділяють 97% наших громадян. Про це свідчить й загальнонаціональне опитування, яке нещодавно провела соціологічна група «Рейтинг».
З огляду на нелюдський спосіб ведення росією війни — на знищення українців, як нації, перемога для нас є питаннями екзистенційним. Одним із головних її чинників є шалена мотивація нашого народу, наших Збройних Сил звільнити від ординців рідну землю й жити за власними законами і правилами.
Як після звільнення Криму й окремих районів Донецької і Луганської областей зміниться життя людей, які вже понад 8 років перебувають під владою загарбників?
Звичайно, питаннями реінтеграції тимчасово окупованих територій України займається однойменне міністерство, РНБО й загалом уряд. Над правовими питаннями уже нині працюють урядовці, юристи, правозахисники, громадські діячі, що входять до складу Експертно-консультативної ради Мінреінтеграції. Упевнений, що там уже розмірковують над тим, як зробити населення повернутих територій цілком проукраїнським.
Зокрема, у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України передбачено усіляку підтримку і забезпечення прав і свобод громадян, які нині проживають на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, йдеться про відновлення їхніх конституційних прав та свобод, запровадження механізму виплат за зруйновані внаслідок збройної агресії російської федерації житлові будинки і квартири, створення умов для добровільного повернення осіб до покинутого місця проживання тощо.
Утім, слід зазначити, що за своїм світоглядом, політичними й моральними переконаннями жителі тимчасово окупованих територій представляють доволі строкате суспільство.
Упевнений, що після вимушеного виїзду з окупованої малої батьківщини ідейних українських патріотів, більшість становлять манкурти, що у 2014 році із хрипотою у горлі кричали «путин, введи войска» й вітали зелених чоловічків й інших «їхтамнетів».
На жаль, є там і такі, що зрадили своєму народові й порушили військову присягу або присягу працівника силових структур. Чи то з ідейних, чи то з якихось меркантильних причин вони перейшли на службу до збройних сил країни-агресора.
Чимало в ОРДЛО і Криму тих, котрі потайки шкодували за тими часами, коли над місцевими органами влади майорів жовто-блакитний прапор. Про це свідчать вимушені колаборанти, що зберегли свої внутрішні паспорти нашої держави й, сподіваюсь, українськість. Сотні тисяч із них перетинали лінії розмежування, аби оформити у ДМС, ЦНАПах та «Паспортних сервісах» Маріуполя, Сєвєродонецька, Херсона та інших міст України біометричні паспорти з тризубом для виїзду до безвізового закордону.
Ще одна категорія теперішніх жителів — це зайди, котрі приїхали, наприклад, на півострів у складі чисельних російських військових частин та обслуговуючих їх організацій. З собою чужинці везли свої родини, купували у Криму нерухомість…
Хтось за роки пропагандистської мозкової атаки й сам перетворився на симпатиків «русского мира». А вплив на свідомість кримських школярів наративів тамтешньої освіти й взагалі нині тяжко оцінити. Історики та експерти заявляють, що вона цілковито спрямована легалізацію окупації Криму і Донбасу в суспільній свідомості.
Експерт Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова переконана, що, наприклад, підручник історії для 10 класу має бути негайно вилучений зі списку навчальних посібників за використання у ньому мови ворожнечі.
«Я вважаю неприпустимим використання цього навчального посібника у Криму…Ми регулярно фіксуємо в підконтрольних Кремлю ЗМІ розпалювання ненависті до римських татар, українців і інших груп. Використання з такою метою підручника несе вагомішу загрозу, тому що діти ще більш схильні до впливу пропаганди, ніж дорослі», — наголосила правозахисниця.
Як поводитиметься з усіма цими категоріями громадян після Перемоги українська влада?
Громадяни України, котрі вітатимуть її повернення, нічого не втратять, згадуватимуть часи російського панування, як жахливий сон, й радо працюватимуть й житимуть в оновленій демократичній європейській державі.
Тих, хто радів «російській весні», анексії Криму, був у складі окупаційних адміністрацій, чекає інша доля. АрміяInform писала, що згідно із нашим законодавством свідомих колаборантів позбавлятимуть не лише майна, а й свободи. В умовах воєнного стану топові зрадники ризикують опинитися за ґратами на п’ятнадцять років або навіть довічно.
Кримчани й жителі звільнених районів Донбасу, що на перший погляд не вчинили якихось злочинів, але викидали або спалювали паспорти із тризубцем, радо отримували російське громадянство, якщо буде така політична воля нашого уряду, можуть бути інтерновані.
Можна пригадати Другу світову війну, коли після визволення Чехословаччини від фашистів з 1945 по 1951 рік було примусово виселено близько 3 млн судетських німців, котрі свого часу зі сльозами радості зустрічали своїх етнічних братів зі свастиками.
Й донині майже 70% чехів, згідно з даними опитування агентства NMS Market Research і проєкту «Пам’ять народу», вважають, що вигнання німців із Судетської області Чехословаччини було «неминучим і справедливим». (Укрінформ).
З військовослужбовцями російської армії й нашими перебіжчиками в погонах також усе зрозуміло: ті, хто не встигне вчасно накивати п’ятами з визволених територій, потраплять до слідчих ізоляторів. Там у процесі досудового розслідування слідчі з’ясують, чи брали вони участь у так званій спеціальній військовій операції, чи сприяли цій кривавій війні, чи вчиняли воєнні злочини. Останні за статтею 110 ККУ «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» можуть дістати пожиттєві терміни ув’язнення й більше не побачити Божого світла. Інших навпаки світлим днем проведуть центральними вулицями Києва і відправлять відбудовувати зруйновану інфраструктуру.
Приклади такої участі загарбників у нашій історії вже були… 16 серпня 1944 року 36740 німецьких військовополонених: солдатів і офіцерів пройшли до місця відправлення в табори таким маршрутом: вулиці Мельникова, Артема, Горовиця, Короленка, площею Червоних Героїв Перекопа та Калініна й далі на Хрещатик.
Сучасних російських фашистів, можливо, також проконвоюють тим самим маршрутом, але вже перейменованими вулицями Юрія Іллєнка, Січових Стрільців, Велика Житомирська, Володимирська, Софійською площею, Майданом Незалежності й далі на Хрещатик.
Не виключено, що хтось із учасників цієї ганебної ходи колись повернеться на місцевість, що залишиться після розпаду імперії нелюдів.
Найскладнішим, мабуть, завданням реінтеграції окупованих територій буде навіть не їх відновлення, а повернення до тями цілком законослухняних громадян, котрим російські пропагандисти тривалий час втлумачували рашистські тези, що «Крим завжди був російським», «Україну створив Ленін», Олександр Захарченко, Арсеній Павлов (Моторола), Михайло Толстих (Гіві) — герої, українці — всі нацисти й таке інше.
Але, сподіваюсь, і з цим завданням ми також з часом впораємося… А ще б нам слід було б попрацювати над помилками й проаналізувати, чому за 30 років Незалежності в нас не було сформовано такої національної ідеї, котра б унеможливила появу усіх тих категорій громадян, про нерайдужні перспективи котрих йшлося у цій публікації.
