На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
У соцмережах і ЗМІ ми вже звикли позначати російських загарбників різними зневажливими термінами на кшталт: «орки», «zомбі», «русняві», «ваньки» тощо. Власне, у цьому немає нічого нового, незвичного чи незрозумілого — згадати хоча б «фріців» та «гансів» на позначення німців у арміях та ЗМІ країн Антигітлерівської коаліції.
У сучасному інформаційному світі ми пішли ще далі. З огляду на правила низки соціальних мереж, наприклад, Facebook, які забороняють вживати образливі визначення за національною та низкою інших ознак, багато хто використовує у своїх дописах і коментарях умовні стенографічні позначення без використання літер на позначення голосних звуків — мскл, кцп, свнсбк…
Використовуючи наведені та подібні до них терміни ми принижуємо і дегуманізуємо ворога. Це цілком зрозуміле прагнення і важливий прийом як з психологічної, так і з ідеологічно-пропагандистської точки зору. До нього неодноразово вдавалися впродовж історії і вдаватимуться надалі під час війн та інших гострих конфліктів допоки існуватиме людство.
Українські інтелектуали, громадські діячі, журналісти вже неодноразово висловлювалися як категорично проти використання зневажливих термінів для позначення російських військових, так і виправдовували таку практику.
Звернімося лише до двох найбільш показових прикладів — публікацій Антона Дробовича, голови Українського інституту національної пам’яті та українського військового, відомого волонтера, блогера і публіциста Мартіна Бреста.
Антон Дробович висловлюється на підтримку поширеної практики, наводячи «декілька аргументів на користь «орків». Мартін Брест категорично заперечує проти того, щоб українці називали російських окупантів «орками» і «рашистами».
Показово, що обидва автори сприймають визначення «орк» і «рашист» як синоніми, хоча Антон Дробович докладно пояснює, що слово «рашизм» вже набуло у політичному та науковому дискурсі всіх ознак наукового терміну — «Відтак, тут уже йдеться не просто про лайливе слово, а про концептуальний рівень, про утвердження поняття».
Це важливе зауваження. Воно дозволяє і навіть спонукає розмежувати позначення «орки» та подібні до нього пейоративні слова щодо російських військових, з одного боку, і суто науковий термін «рашисти» — прибічники «рашизму», як певної ідеології та політики, з другого.
Справді, «орки» — такі собі міфічні істоти з фентезійного всесвіту, створеного геніальним письменником Джоном Толкіном. Вони мають напівлюдські-напівтваринні риси і поводяться відповідно — є злими, агресивними, брудними, невихованими тощо. Орки — вороги інших рас Середзем’я — людей, ельфів, гномів і гобітів.
Звичайно, українцям приємно ототожнювати себе з мужнім Арагорном, витонченим Леголасом, кремезним Гімлі чи винахідливими Більбо або Фродо, які протистояли силам темряви, що загрожували всьому Середзем’ю з Мордору.
Однак у заміщенні ворогів «орками» є серйозна небезпека — розмивання і приховування реального ворога — російських військових і російської держави. Аж до того, що десь у світі хтось, мало заглиблений у контекст українсько-російської війни, на питання про те, з ким воюють українці — може відповісти: «Та з якимись орками…»
Це, безумовно, гранична гіперболізація, однак сам дрейф сприйняття війни в Україні цілком зрозумілий — надмірно часте використання позначення «орки» насправді немов би символічно знімає відповідальність за агресивну війну проти України з російських військових, вищого російського військово-політичного керівництва, російської федерації як держави і росіян як громадян цієї держави. Бо це ж буцімто не вони воюють проти українського народу і держави Україна, а якісь міфічні «орки».
Небезпека чигає і з іншого боку — надмірна дегуманізація ворога шкідлива і потенційно небезпечна. Вона витворює колективний образ для ненависті й зрештою спроможна перетворити у нашому сприйнятті на «орків» не лише рашистських військових злочинців чи російських окупантів і загарбників, але й усіх росіян — громадян рф чи навіть ширше — усіх етнічних росіян в усьому світі.
З такого роду аберація не лише неприйнятна з морально-етичної точки зору — вона шкідлива з точки зору військово-політичної. З суто прагматичних міркувань Україні потрібно усіляко сприяти розділенню і фрагментації «русского мира» і російського суспільства. Визначаючи ж усіх росіян як «орків» ми навпаки сприяємо їхньому єднанню і згуртованості. «Так, ми всі орки, раз ви так вважаєте», — можуть зрештою заявити вони і вже єдиною ордою воювати проти України.
Натомість слід послідовно насаджувати думку, що серед росіян чимало противників війни проти України, вони не є «орками» чи «zомбі», й тому вони мають і навіть повинні чинити спротив злочинній політиці свого владного режиму. Якщо вони можуть робити це лише на рівні особистої мовчазної незгоди з політикою нинішнього російського уряду — це небагато, але вже набагато краще, ніж нічого. Бо вони, хоча й не допомагають Україні активно, але і не шкодять їй.
А від внутрішньої незгоди з політикою владного режиму всього один крок до дрібної, локальної, малопомітної — але протидії йому. Тож, із суто прагматичної точки зору українцям у жодному разі не варто відкидати концепт «хороших росіян» і тим більше стверджувати, що всі росіяни є «орками».
Під цим кутом зору більш вдалим є використання терміну «рашисти» на позначення прибічників злочинної ідеології і політики «рашизму».
По-перше, «рашизм» — це, на відміну від «орків», справжній повноцінний науковий термін. У Вікіпедії стаття «Рашизм» існує вже понад 30-ма мовами, і достатньо переглянути примітки і посилання у цих версіях, щоб пересвідчитись, наскільки глибоко цей термін увійшов у громадсько-політичний, а почасти вже і науковий наратив.
По-друге, термін «рашизм» має цілком конкретне визначення і змістовне наповнення. Процитуємо українську версію вікіпедійної статті: «рашизм — це політична ідеологія та соціальна практика владного режиму росії кінця XX — початку XXI століття, що базується на ідеях „особливої цивілізаційної місії“ росіян, „старшості братнього народу“, нетерпимості до елементів культури інших народів; на тоталітаризмі й імперіалізмі радянського типу, використанні російського православ’я як моральної доктрини, на геополітичних інструментах впливу, насамперед енергоносіях для європейських країн, військовій силі, стосовно країн, що входять до сфери впливу російської федерації».
По-третє, на суто лінгвістичному рівні термін «рашизм» є неймовірно вдалим — у нього за співзвучністю і за змістом «запаковані» такі вкрай негативні явища, як «нацизм», «фашизм» і навіть «расизм». І, важливо наголосити, «запаковані» цілком справедливо, бо тією або іншою мірою всі вони у «рашизмі» присутні.
Нарешті, по-четверте, використання терміну «рашизм» і «рашисти» є перспективним з точки зору посилення протидії злочинній політиці сучасного російського владного режиму всередині самого російського суспільства. Діє проста логіка.
Рашисти — це не всі росіяни. Це лише частина росіян. Не кожен росіянин є рашистом, так само як не кожен рашист є росіянином. Переважна більшість рашистів дійсно є росіянами — громадянами рф і/або етнічними росіянами. Однак переважна більшість росіян (громадян рф і/або етнічних росіян) не є рашистами. Відповідно, не бувши рашистами, вони можуть і мають проти злочинної політики рашизму рано чи пізно активно виступити. І цей виступ буде на користь Україні й світу в цілому.
Тому не лінуйтеся послідовно і неухильно використовувати у ЗМІ та соціальних мережах словосполучення «рашистські (російські) окупанти», «рашистські (російські) загарбники», «рашистські (російські) агресори» тощо. Це важливо робити як у текстах, написаних українською мовою, так і в російськомовних дописах, а також у публікаціях іншими мовами, насамперед англійською, німецькою, французькою та іншими.
В інформаційному полі слід наполегливо утверджувати та міцно закріплювати тезу про те, що український народ і держава Україна воюють не з якимись «орками» — казково-фентезійними істотами з вигаданого світу, а з реальним ворогом — рашистською державою під назвою «російська федерація» та її рашистською (російською) армією.
Причому цей ворог є злом не лише для українського народу та держави Україна — він є реальним, а не вигадано-казковим злом для всього світу, позаяк обстоює рашистські — фашистські, нацистські, а почасти і расистські принципи політики на теоретичному рівні й завзято втілює їх на практиці. І не лише в Україні, але й у всьому світі. Просто в Україні природа рашизму оприявнилась найбільш наочно, у світі ж вона продовжує маскуватися, хоча й робить це з кожним днем усе більш кострубато і комічно.
З метою емоційного забарвлення тексту у відповідної природи публікаціях можна, звичайно, вжити і термін «орки», однак не варто постійно робити на ньому наголос, якщо це не якийсь суто художній текст. Якщо ж це публіцистика, то вжиток слів-замінників слід урівноважувати використанням науково обґрунтованих політичних термінів — «рашистські (російські) окупанти», «рашистські (російські) загарбники», «рашистські (російські) агресори».
Насамкінець слід наголошувати, що переважна більшість росіян (громадян рф і/або представників етносу «росіяни») не є свідомими рашистами, попри те, що рашистів, з цілком зрозумілих об’єктивних причин, найбільше серед громадян рф і почасти етнічних росіян.
Окремі з висловлених міркувань можуть видатися сучасному українському суспільству неприйнятними чи навіть зрадницькими, однак насправді вони є не лише єдино можливими і правильними з морально-етичної точки зору. Вони є максимально прагматичними з точки зору військово-політичної.
Автор ілюстрації Мартин Якуб
