ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Муму» втопили, бо… поруч не було ЗСУ: про снайперські меми Мартина Якуба

Прочитаєте за: 9 хв. 13 Червня 2022, 10:52 122

Кореспондент АрміяInform поспілкувався з Мартином Якубом − відомим письменником, автором влучних графічних робіт на гостроактуальні теми сучасної війни рф проти України. Про снайперську влучність ілюстрацій, які набули надзвичайної популярності в мережі, про реакцію росіян, а також про перебільшену роль російської літератури у світі, читайте в інтерв’ю.

− Ваші графічні роботи на тему агресивної війни рф проти України набули надзвичайної популярності в мережі. Як би Ви самі визначили їхній жанр?

− Не знаю, який це жанр. Це просто таке наївне мистецтво на актуальні теми. Тобто я дивлюсь чи читаю новини, мені приходить думка, як це можна зобразити − і створюю. Малювати я насправді не вмію, але знаюся на графічному дизайні. Тому спочатку роблю те, що називається фотожабами, а потім їх обводжу й виходять картинки.

− У будь-якому разі ідея на Ваших зображеннях важливіша за графічне виконання. Дуже влучною стала серія робіт під назвою «…бо поруч не було ЗСУ», створена на загальновідомі сюжети класичної російської літератури. Як виникли ідея цієї серії?

− Фактично початком цієї ідеї став русскій воєнний корабль, який пішов на… І на наступний день про все, що пішло на… разом із російським корабльом. І там у тому списку були Віктор Цой, Толстой, Достоєвскій, Лєрмонтов, група «Іванушкі» − все, що російське − все пішло на… І це, до речі, дуже круто зобразив Макс Паленко, який подає дев’ятьох відомих культурних діячів росії у вигляді російських полонених.

І потім вже через деякий час мені якось згадалося оце Тургєнєвське «Муму». А я дуже люблю тварин і мій роман «Не твоє собаче діло» саме про проблему поводження з тваринами. Ще з дитинства мене не полишало оце відчуття несправедливості − як можна було вбити свого друга через якусь примху барині? Тому я подумав, що потрібен якийсь супергерой, який буде рятувати оту класичну російську літературу від її людиноненависницьких і твариноненависницьких сюжетів. А нашими супергероями нині є бійці ЗСУ, тому непотрібно нічого вигадувати.

− Серія про супергероїв ЗСУ доволі велика, у ній 12 робіт. Яка з них Вам подобається найбільше?

− Напевно, ота найперша, про Муму. Потім багато людей долучилися, радили сюжети, бо я не такий вже великий знавець російської літератури. Мені пропонували різні варіанти, і я вже завдяки колективному розуму відбирав нові теми для малюнків.

− Яка з робіт стала найпопулярнішою за поширеннями, за коментарями?

− Про Асоль, яка знайшла своє справжнє кохання, бо русскій воєнний корабль пішов за вказаним напрямком. Сукупно, мабуть, було понад тисячу поширень цього зображення.

− Це чимало. А як Ви можете оцінити в цілому реакцію українців на цю серію?

− Нам потрібно знищувати ворога не тільки на полі бою, але і всередині себе також. Бо люди переважно старшого покоління − я от сам трохи зачепив радянський союз, встиг побути октябрьонком і навіть піонєром − і це якось десь сидить, якісь наративи. А по суті, російська література − я нічого проти неї не маю, насправді. Нехай в них буде своя література. Просто ми до неї маємо ставитись як до іншої, чужинської, іноземної літератури. А на сьогодні це взагалі література ворога, і я дуже сумніваюся, що радянські громадяни у 1943 році зачитувалися творами класичних німецьких письменників − Гете чи інших.

− Мені здається взагалі роль класичної російської літератури у світі дуже перебільшена. Там сюжети англійські, французькі, німецькі бралися дуже часто і переопрацьовувалися російськими авторами…

− У цьому немає проблеми, так роблять всі. Шекспір − це плагіат італійських сюжетів. Головне, що російська література − не наша. Нам потрібно зачитуватись Валер’яном Підмогильним, Іваном Багряним чи Миколою Хвильовим. Бо саме вони − наша велич, яка була московитською владою втоптана в грязюку, і лише нині ми починаємо відкривати для себе своє − це такий прямо парадокс.

− Зрозуміло, що реакція українців на серію робіт про ЗСУ була позитивною. Це видно по Вашій сторінці на фб.

− Були окремі незадоволені коментарі, але вони потонули в потоці схвальних. Коментарі, наприклад, про те, що Булгаков − він все-таки киянин, чи ще щось подібне…

− А чи була якась реакція з російського боку?

− Була. Якийсь персонаж, який живе в Абхазії, він там супервпливовий, написав про те, що перед тим, як знущатися з російської літератури, то може ви запропонуєте світові щось з української літератури? Я спочатку навіть спробував якось щось аргументувати, але потім передумав. Тому що коли спочатку царська імперія, потім комуністична імперія не давали Україні розвиватися − заборони мови, заборони театру, заборони літератури… Потім невеличкий сплеск 1920-х − початку 1930-х, коли була політика коренізації − і знову все було знищене − воно не читалося, не друкувалося. І потім ці падлюки будуть розказувати: «А что вы предложите мировой культуре?»

От до питання російської літератури. Слід враховувати, що за літературою стояла держава, імперія, яка дуже багато коштів вкладала в просування, зокрема і своєї культури. Платилися гроші, я впевнений, західним експертам. Відкривалися студії, інститути дослідження російської літератури… І от ми знаємо, що якщо постійно показувати по телевізору, то та реклама десь у голові і засяде. Так зробилося і з російською літературою. А на моє переконання, вона зовсім не є новаторською − росіяни не вигадали жодного жанру. От якраз в цьому плані російська література − посередня.

− Скажіть, серія про ЗСУ вже завершена, чи можливий її розвиток, продовження і доповнення?

− Те, що я собі планував − звернутися до загальновідомих сюжетів, які з першого погляду можна зчитати, про що мова. А далі вже заглиблюватися у менш відомі твори − це така сумнівна штука. По-перше, їх треба читати і якось вникати в це, а в мене немає бажання.

− Тоді кілька слів про інші роботи, підписи до яких якраз перекладалися іноземними мовами. Здається, найбільшу кількість перекладів має робота «Маленький принц дуже зрадів, коли дізнався, що удав проковтнув росію».

− Так, це найбільш розширювана картинка. І дуже цікавий момент, що вона перекладена на 20 мов − не лише основні європейські, але також східні − китайську, японську, корейську… Це, до речі, яскраве свідчення згуртованості українців, бо коли я попросив зробити переклад, то розраховував на кілька основних мов. Але люди надіслали ще і багатьма іншими.

− Промовистими є Ваші графічні роботи про Марину Овсяннікову, яка з’явилась в етері головного рашистського пропагандистського телеканалу під час випуску новин із плакатом «Нет войне», а нині намагається прилаштуватися в Україні, вчити українців, як працює російська пропаганда і навіть почала заявляти, що вона насправді українка. Чому Ви вважаєте, що Україні не слід довіряти людям, подібним до неї?

− Поговоримо з ними після перемоги. Нині триває війна, вони мають громадянство країни-агресора. Я думаю, що це просто недоречно наразі. Навіть якщо уявити, що вони щиро розкаялись, то нехай собі роблять все, що вони можуть корисного для нас поза межами України. Сюди лізти не треба, бо ми до цього не готові, ми це сприймати нормально не будемо. Все, що вони могли зробити, − нині робити вже пізно. Українцям доводити нічого не потрібно − доводьте своєму населенню, доводьте іноземцям. України ви не потрібні. Разом із російською літературою − за напрямком руху російського корабля.

− З російського сюжету можна перейти на американський чи навіть світовий. Дуже влучні Ваші роботи про підтримку України з боку іноземних держав і всесвітньовідомих діячів. Згадати хоча б Ваш графічний відгук на яскраві твіти Стівена Кінга на підтримку України. Як Ви думаєте, сам Стівен Кінг чи інші герої Ваших зображень бачили їх?

− Я думаю, що Стівена Кінга тегають пара сотень чи навіть тисяч людей в день, тому може і не побачити. Я робив це не для того, щоб він побачив. Просто ми повинні не лише бути злими на тих, хто діє проти чи на шкоду Україні, а маємо бути вдячними тим людям, які нас підтримують.

Я нині думаю про формат, як це краще зробити − вже готові такі роботи на подяку Польщі, Німеччині, США. Треба подякувати цим країнам за підтримку.

Іноді не завжди урядам цих країн, а людям. Наприклад, німецький стиліст Франк Пітер Вайлд майже щодня у своєму ліфті створює образ у кольорах українського прапора, фотографує і викладає в соцмережі. Для мене це яскравий вчинок, за який слід подякувати.

− Насамкінець хочу торкнутися ще однієї Вашої роботи – «Якби карти створювали за любов’ю до волі, людяністю та самоповагою народу!». Насправді вона графічно якнайкраще відображує концепцію зневажливої граматики війни, за якою власні назви та імена агресора ми пишемо з малої літери. Як виникла Ваша ідея щодо цієї роботи?

− Є так звана проєкція Меркатора. Так от ця проєкція спотворює справжні розміри деяких країн. Якщо взяти ту ж росію і перемістити її в район екватора, то вона не буде видаватися такою величезною. росія тоді матиме розмір приблизно удвічі менший за розмір Африки, коли ж нині дивишся на карту, то здається, що росія удвічі більша за Африку.

І тоді я подумав, що якщо є такий географічний підхід, то чому б не застосувати інший − намалювати карту з огляду на любов до волі, людяність… І правильно було б замість рф поряд із Україною взагалі б поставити якусь крапку. Але потрібно було щось зобразити, тому я це і зробив…

Колись в дитинстві − це мої перші спогади − батько мені показував атлас і сказав − ось Україна. І мені здалося, що обриси України схожі на кабана. Відтоді я сприймаю, що Україна − це такий дикий вепр. Страшна звірюка, до речі.

− Дякую Вам за інтерв’ю і Ваш вагомий творчий внесок у перемогу України над рф і рашизмом в усьому світі.

17
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook