Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
— Я дуже переживаю за своїх рідних та близьких. Особливо нило серце в перші дні, коли орки гатили звідусіль. Я розумів, що на такій відстані не зможу допомогти, і від цього було сумно. Але наші ЗСУ зробили свою справу — відбили ворога. Тому зараз переживають більше за мене, ніж я за них, — розповідає головний старшина пошуково-рятувального судна (ПРС) «Олександр Охрименко» Руслан Гапченко.
Чоловік виріс на Харківщині, освіту здобув у коледжі, після чого працював у східноукраїнській геологічній розвідці (виявлення залишків або родовищ нафти чи газу, вивчення їх геологічної будови, визначення промислової цінності, підготовки до розробки покладів. — Авт. ), поки не був призваний на строкову службу у 2015 році.
— У с. Дівички я проходив базову підготовку. Згодом наш командир роти запропонував охочим продовжувати свій військовий шлях, пройти навчання, отримати відповідні знання за старшинським напрямком. А мені хотілось чогось нового в житті, тож погодився, — розповідає військовий моряк.
Серед запропонованих закладів Руслан обрав Фаховий коледж морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія».
Після 2 років та 8 місяців навчання Гапченко став частиною екіпажу одного з бойових кораблів ВМС.
– Служба для мене спочатку була непростою. Було дуже багато роботи, насамперед – над собою. Все ж таки теорія в коледжі – це одне, а служба на кораблі – інше. Там знадобилась спеціальна підготовка, яку я вже сам практично і отримував, – говорить Руслан.
Військовослужбовець не мало часу присвятив саморозвитку. Бувало так, що не ходив у звільнення. Навчався й передавав знання особовому складу.
У 2018 році брав участь в українсько-американських навчаннях «Сі Бриз».
Після двох з половиною років корабельної служби на головного старшину чекав новий етап у ВМС: Руслан перевівся з бойового корабля на пошуково-рятувальне судно. Уже 9 місяців є частиною Екіпажу ПРС «Олександр Охрименко».
— Коли несеш службу на пошуково-рятувальному судні, треба щоб особовий склад був завжди мотивований та морально готовий до надання допомоги. Рятувати судно або літальний апарат — непросте завдання. Суть роботи й полягає в тому, що ми маємо надавати допомогу, там де інші не підійдуть, — каже головний корабельний старшина.
Певний час «Олександр Охрименко» стояв в доку на ремонті.
— Це непростий період для екіпажу, тому що більшість робіт ми теж виконуємо своїми силами. Зокрема, це пожежна безпека, виставляємо вахтових з вибухопожежної безпеки, коли тривають корабельні роботи. Екіпаж не був на 100% відсотків сформований, не вистачало людей, а вогневих робіт було багато, так що ходили в три зміни цілодобово, — ділиться Руслан.
Згодом почалася широкомасштабна війна. Екіпаж взяв до рук зброю з боєкомплектом, зійшов з борту та приступив до виконання завдань за призначенням. Одне з яких — охорона об’єктів інфраструктури. Після закінчення ремонту судно успішно дійшло до порту базування.
До слова, українські військові завжди відрізнялися любов’ю до братів наших менших, тому забрали із собою вагітну собаку, яку назвали Люська. Тепер, окрім буденних службових обов’язків, опікуються щенятами, яких привела молода мама.
Попри деякі складнощі, головний старшина має прекрасне хобі. Завзятості чоловіка можна хіба що позаздрити: Руслан поєднує свою улюблену справу з військовою службою, витрачаючи весь вільний час на заняття спортом. А коли піти у звільнення не має можливості, виконує вправи прямо на судні.
— Це допомагає тримати тіло і розум в тонусі. Торік я брав участь у змаганнях в Житомирі, а цього року планувався турнір з воркауту в Києві, — ділиться військовослужбовець.
Після війни, яка обов’язково закінчиться перемогою, у планах військовослужбовця — йти кар’єрними сходами та стати офіцером ВМС.
