Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Нещодавно президент України Володимир Зеленський подякував військовослужбовцям одного з батальйонів бригади ТрО м. Харкова за те, що ті вкотре показали ворогові, що українці — мужня, цілеспрямована нація, яку неможливо підкорити. Мова йшла про епізод, коли воїни цього підрозділу буквально під носом у противника встановили прикордонний знак на лінії державного кордону. Авторка матеріалу зустрілася з одним з учасників цих подій.
Військовослужбовець на псевдо «Мисливець» у минулому, довоєнному житті очолював фірму з виробництва фармацевтичного та харчового обладнання. Тепер чоловік обіймає керівну посаду у батальйоні територіальної оборони.
— Впродовж трьох місяців війни я зробив неабияку кар’єру, — усміхається офіцер, — Почав з рядового, а тепер обіймаю посаду заступника комбата. Нещодавно отримав звання молодшого лейтенанта.
24 лютого застало чоловіка та його родину на курорті за кордоном. Рано вранці, відкривши стрічку новин в інтернеті, дізналися, що росія розпочала «спецоперацію» з геноциду української нації. Відразу вирішили повертатися на Батьківщину.
— Авіасполучення в Україні на той момент вже не здійснювалося. Діставалися додому через Румунію, далі — Молдову. Україною рухалися де пішки, де на таксі, — згадує офіцер події тримісячної давнини.
На початку березня він приєднався до лав батальйону ТрО, який щойно сформувався у місті. Тоді ж обрав і позивний — «Мисливець».
— Це з довоєнного життя. Я захоплююся полюванням, відмінно володію мисливською зброєю, тому сильно над псевдо не думав.
Два наступні місяці минули у навчаннях, тренуваннях, несенні служби на блокпостах. 2 травня підрозділ, де проходить службу «Мисливець», висунувся для виконання бойового завдання на один із найгарячіших напрямків оборони.
— До Старого Салтова ми заходили слідом за окремою механізованою бригадою імені Чорних Запорожців. Фактично поміняли їх на цій ділянці. До наших обов’язків входило утримати ситуацію під контролем, зорієнтуватися на місцевості, розставити пости й зайняти оборону, — розповідає заступник комбата.
Весь час ситуація на цьому напрямку залишалася напруженою — ворог не припиняв поливати українських воїнів з артилерійської зброї та мінометів.
— До цього звикнути неможливо. Діяти та виживати під ворожою артилерією вчилися буквально на місці, в бойових умовах — набували нових умовних інстинктів з визначення напрямку виходу снаряда, як впасти на місці головою у протилежний від пострілу бік, притиснутися до землі. На особистому досвіді дійшли висновків, що найкраще укриття в цьому випадку — поганенький, але окоп. Не будинок, не підвал з одним виходом, адже будівлю над ним у разі потрапляння снаряда може скласти, як коробку… В цьому разі шансів вижити майже не залишається…
Попри втрати, попри переважну чисельність у силах та озброєнні окупантів, батальйон гнав ворога з української землі.
— На одному з напрямків ми опинилися приблизно за 5 км від лінії державного кордону. Тоді виникла ідея продемонструвати оркам, де саме починаються українські землі, на яких, крім як удобрювати своїми рештками, їм немає чого робити, де ми будемо продовжувати їх нещадно вбивати. За день до того, як встановити прикордонний знак на лінії держкордону, провели розвідку, визначили місце, а наступного дня успішно провели операцію з «демаркації». Уявіть, як дошкуляла наша витівка ворогу! А ми… Це були ні з чим незрівнянні почуття — ось тут починається наша земля, наша домівка! І ми будемо відвойовувати кожен клаптик нашої України, аж поки останній москаль не покине її — живим чи мертвим!
Нещодавно Президент України Володимир Зеленський, перебуваючи на позиціях батальйону територіальної оборони, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, особисто вручив офіцеру на псевдо «Мисливець» орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
