Саме тут, у майстерні батальйону безпілотних систем Black Sky 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», пошкоджені НРК отримують друге життя, а нові — проходять модернізацію…
Прощання з двома з них відбулось у приміщенні 30-го гарнізонного Будинку офіцерів у Бердичеві.
42-річний бойовий медик Віталій Паламарчук та 36-річний снайпер Олександр Цівінський боронили українську землю у складі окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. І, хоча воювали земляки в різних підрозділах, загинули вони в одному бою, 22 травня поблизу села Клинове Бахмутського району внаслідок танкового обстрілу.
Віталій Паламарчук народився у Бердичеві в 1980 році. Свого часу відслужив строкову службу у 30-й окремій механізованій бригаді. Працював на будівництві у різних містах України, згодом на одному з бердичівських підприємств.
З родичів Віталія проститися із ним прийшла лише його племінниця, адже батьки солдата вже померли, єдина сестра мешкає у країні-агресорці, а одружений він не був. Натомість провести в останню путь шкільного друга прийшло багато його однокласників. Від них присутні й дізналися про те, як чоловік потрапив до війська. Виявляється, з початком широкомасштабного вторгнення орди він кілька разів ходив до міського ТЦК та СП, але щоразу чув відмову й пораду почекати. Мобілізований до лав Збройних Сил України він був близько місяця тому. В одному з підрозділів бригади спецпризначення Віталій Паламарчук служив на посаді бойового медика. Його життя обірвали осколки рашистського снаряда — поранення виявилися несумісними з життям.
Олександр Цівінський народився також у Бердичеві в 1986 році. Після строкової служби деякий час служив в армії за контрактом. Працював на багатьох роботах й у різних містах — здебільшого на будівництві та в охороні. Останнім часом мешкав із сім’єю у столиці, та на початку широкомасштабної війни родина повернулася до Бердичева. Сам же глава сім’ї у рідному місті одразу ж пішов до територіального центру комплектування й невдовзі вже воював у бригаді спецпризначення на посаді стрільця-снайпера. У нього залишилися мати, дружина та дві маленькі доньки.
Земляків, які воювали в одній бригаді та загинули в одному бою, і в останню путь проводжали разом. Траурна процесія пройшла вже, на жаль, традиційним маршрутом від Будинку офіцерів до вулиці Одеської. Там труни з тілами загиблих героїв поставили у машини й повезли у супроводі автомобілів патрульної поліції містом. Шляхи захисників розділилися на вулиці Чуднівській: тіло Віталія Паламарчука повезли на поховання до села Пилипи, де знайшли свій останній спочинок його батьки, а труну з тілом Олександра Цівінського — на міське кладовище Бердичева.
У цей самий час похорон загиблого захисника відбувся у місті Малин. На 60-му році життя 23 травня загинув помічник гранатометника одного з підрозділів окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького солдат Микола Олексієнко.
59-річний чоловік став на захист України у перші ж дні вторгнення російської орди й майже три місяці боронив українську землю.
На Соборній площі мешканці Малина на колінах зустріли труну з тілом героя. Живі квіти та сльози земляків падали на дорогу, якою везли скорботний вантаж.
Поховали Миколу Станіславовича з військовими почестями на міському кладовищі Малина.
Фото РІО Бердичів та Малинська міська рада
