Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Щорічно 28 травня відзначається свято краєзнавців – дослідників історії міст і сіл, районів і громад по всій Україні, популяризаторів історичної і культурної спадщини нашого народу.
Краєзнавство – явище дуже давнє. Першою українською краєзнавчою працею вважають «Повість минулих літ», а її автора – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора – першим краєзнавцем. На відміну від багатьох інших країн, в Україні краєзнавство набуло особливого поширення, починаючи з 1960 років. Свідченням цьому є 26-томна «Історія міст і сіл», видана ще в радянський час, та тисячі видань з історії населених пунктів України, що вийшли друком за 30 років незалежності.
читайте також:
У час постійних воєн краєзнавці-літописці та кобзарі часто були чи не єдиними трансляторами знань з історії та героїки України, а в часи 300-літньої російської окупації хранителям минувшини вдалося зберегти духовні та культурно-історичні зв’язки між поколіннями українців.
Початком організованого краєзнавчого руху в Україні вважається 1925 рік, коли в період коренізації було засновано Український комітет краєзнавства – організацію, майже всіх членів якої згодом, у період сталінських репресій, розстріляли. Від УКК веде відлік своєї історії Національна спілка краєзнавців України, відроджена у 1990 році. Сучасні краєзнавці своєю постійною науково-просвітницькою діяльністю серйозно вплинули на формування патріотизму, національної свідомості та розуміння українцями логіки історичних процесів.
Саме тому окупанти на тимчасово захоплених територіях цікавляться місцевими краєзнавцями не менше, ніж колишніми учасниками АТО-ООС.
Вороги цинічно воюють з нашою історичною та культурною спадщиною. Згідно з реєстром злочинів проти культурної спадщини, через дії російських окупаційних військ на території України руйнувань і пошкоджень зазнали вже понад 380 об’єктів. Зокрема, постраждали краєзнавчі музеї в Маріуполі, Мелітополі, Ірпені, Макарові, Бородянці, Іванкові, Охтирці, історичні музеї в Коростені, Василівці, Чернігові, с. Малий Вистороп Сумського району на Сумщині, с. Нові Петрівці Вишгородського району на Київщині, с. Піски Ніжинського району на Чернігівщині, с. Сковородинівка Богодухівського району на Харківщині.
Знищують навіть пам’ятки археології – тисячолітні скіфські кургани, які розташовані вздовж автомобільних шляхів у Херсонській області. Військові рф їх розкопують, споруджуючи оборонні укріплення та обладнуючи вогневі позиції.
Російські окупанти повністю вивезли всі цінні експонати з краєзнавчого музею та Художнього музею ім. Куїнджі в Маріуполі (щонайменше 2000 одиниць зберігання), викрали історико-культурні цінності з Мелітопольського краєзнавчого музею, масово грабують вони фонди краєзнавчих і мистецьких музеїв, а також приватні колекції на Херсонщині.
Ціною неймовірних зусиль залюблені в рідний край люди рятують найцінніші експонати музеїв та архівні зібрання. Так, у Іванкові на Київщині працівники краєзнавчого музею врятували з приміщення, що палало, картини всесвітньовідомої української художниці Марії Примаченко — уродженки цього краю. А голова Чернігівського районного осередку НСКУ Андрій Курданов, який змушений був тимчасово переселитися до Черкас, врятував із обстрілюваного ворогом Чернігова свій науковий архів. На жаль, не вдалося врятувати близько 13 тисяч справ на репресованих в срср та інші документи радянських спецслужб з архіву СБУ на Чернігівщині…
Сьогодні, під час війни, багато краєзнавців пишуть щоденники та хроніки подій, збирають світлини, свідчення очевидців бойових дій та воєнні артефакти. Адже після перемоги багатьом з них доведеться взяти участь у написанні правдивої, не спотвореної російськими пропагандистами, історії української незалежності та цієї війни, формувати музейні колекції, проводити екскурсії. Краєзнавцям, військовим, волонтерам та багатьом іншим небайдужим громадянам потрібно буде докласти ще немалих зусиль для того, щоб російський лапоть більше ніколи не топтав української землі.
