Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
У Калинівській міській територіальній громаді на Вінниччині провели в останню путь загиблого захисника, бойового медика Олександра Гончарука.
До російського вторгнення Олександр працював в ІТ-галузі, займався спортом, багато подорожував. Тож не дивно, що у нього було багато друзів, зокрема й серед відомих українців, і багато хто з них цього скорботного травневого дня приїхав попрощатися з ним навіки. Був тут і знаний український історик і публіцист Олександр Зінченко.
– Мені потай хотілося бути схожим на нього, – висловився Олександр Зінченко. – Успішний, самодостатній, спокійний і навіть трохи флегматичний. Завзятий мандрівник, він встиг побувати там, куди я лише збирався. Патріот не на словах, він мав власні щорічні ритуали та традиції і був прихильником традицій: останні свої писанки розписав у ротації. У перші дні війни він вирішив добровільно піти до війська. Час від часу ми списувалися: «Бережи себе!» Він зберіг інших. І не зберіг себе. Мені боляче. Його – такого лагідного і сонячного – більше не буде на цій землі. Ми стільки ще не пробігли разом. Не наговорилися… Був добрим другом і справжнім українцем.
За словами батька загиблого воїна, напередодні вторгнення орди Олександр мав по роботі летіти за кордон, але миттєво змінив свої плани.
– Після московської навали мій син пішов захищати Київ, – сказав Василь Гончарук. – Він все бідкався, що складно потрапити до Збройних Сил України для тих, хто не служив в армії. Але йому це вдалося і я не міг йому у цьому перечити…
Якими були бойові будні й останні хвилини життя воїна, стало відомо, зокрема, з дописів його побратимів у соціальних мережах. Один із них написав так:
«Пишу це усім, кому Саня був небайдужий. Вчора наш з ним взвод потрапив під обстріл після того, як ми відбили напад ворога на позиції, Олександр (як наш бойовий медик) врятував вісім життів і евакуював важкопораненого молодого хлопця, корегував усіма і подбав, щоб усі вони вибралися. Прямо перед зоною евакуації він ставив турнікет своєму побратиму після прильоту ворожої міни, а наступна міна забрала життя Сашка. Я хочу, щоб усі запам’ятали Саню як героя і людину, котра до останнього робила усе заради порятунку інших».
Полеглого воїна відспівали у церкві Миколая Чудотворця у Калинівці, а останній спочинок він знайшов біля могили своєї матері у селі Нова Гребля. Сотні людей проводжали загиблого захисника в останню путь, встеляючи живими квітами шлях похоронної процесії та стаючи на коліна. Поховали його з військовими почестями на сільському цвинтарі.
Фото Калинівка.City
