Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Депортація як засіб кримінального чи адміністративного покарання відомий на наших землях ще з часів Київської Русі: вигнання поза межі громади або краю за «руською правдою» було складовою частиною покарання за тяжкі злочини.
Вже з XV століття депортаціявеликих груп населення стала одним із улюблених методів московської репресивної машини, який застосовувався для упокорення завойованих територій. Так, перша масова депортація українського населення з правого берега Дніпра на лівий відбулася за наказом з москви у 1678–1679 роках.
Масового характеру депортації народів набули вже в часи срср. Одним із найвідоміших злочинів є, безумовно, примусове виселення кримських татар та інших народів із Кримського півострова.
читайте також:
Депортація кримських татар: факти та цифри
Депортація кримських татар була проведена за постановою Державного комітету оборони срср «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримські татари були звинувачені у зраді батьківщині під час Другої світової війни, утисках нетатарського населення і підготовці насильницького відриву Криму від срср за допомогою німецьких збройних сил.
Для здійснення депортації залучено 23 тисячі солдатів та офіцерів НКВС, 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів. Виселення відбувалося надзвичайно швидко і з особливою брутальністю. На світанку 18 травня 1944 року депортованим оголосили, що вони покарані висилкою за зраду батьківщині, та надали лічені хвилини на збори. Згідно з постановою, кожна сім’я могла взяти з собою до 500 кг вантажу, а вартість залишеного і конфіскованого майна нібитокомпенсувалася на місцях поселення в Узбекистані. Фактично ж виселенці їхали майже з порожніми руками, без харчів і необхідного одягу. Станом на 8 годину ранку 18 травня, у 25 ешелонів зігнано 90 тисяч кримських татар, причому 48400 осіб у 17 ешелонах уже відправлені до Узбекистану. Наступного дня кількість зібраних для відправки становила 165515 осіб, з яких 136412 осіб уже перебували в дорозі.
20 травня депортацію фактично завершено. За підрахунками НКВС виселено 180014 кримських татар. До 4 липня того ж року кількість депортованих зросла внаслідок вивезених із віддалених сіл і склала 185155 осіб. Окрім того, 11 тисяч юнаків відправлено на примусову працю: 6 тисяч – до будівельних батальйонів радянської армії, решта – у розпорядження Московського вугільного тресту. Загалом із Криму виселено 194155 кримських татар, з яких 151064 направлені до Узбекистану, решта – до Марійської АРСР, Горьковської (нині Нижньогородської), Івановської, Костромської, Молотовської (нині Пермської), Свердловської і Ярославської областейрф. Дослідники оцінюють кількість кримських татар, які померли у дорозі до місць поселення, у 7-7,9 тисячі осіб. За зведенням відділу спеціальних поселень НКВС, лише в Узбекистані від 1 липня 1944 до 1 липня 1945 року померло 22355 кримських татар.
Депортації німців, болгар, вірмен, греків із Криму
Але в Криму постраждав не тільки кримськотатарський народ. Так, етнічних німців почали депортувати одразу після нападу нацистської Німеччини на срср у серпні-вересні 1941 року під приводом запобігання можливому шпигунству та диверсіям у зоні, наближеній до фронту. Німців виселяли з усіх регіонів союзу.
Лише з Кримського півострова у віддалені райони срср, передусім до Казахстану, виселено 53 тисячі німців (разом із членами родин від змішаних шлюбів – 61184 особи). Наприкінці грудня 1941 року в Омську область додатково виселено 2233 німці.
Після депортації кримських татар Лаврентій Берія 29 травня 1944 подав Йосипу Сталіну доповідну записку, в якій йшлося про доцільність виселення з Криму болгар, вірмен і греків за таким самим звинуваченням – у посібництві окупантам.
І вже в червні-липні 1944 року органи державної безпеки СРСР депортували з Криму 12422 болгари, 15040 греків, 9621 вірменина, 3652 іноземних підданих (турків, греків, іранців, італійців, румунів, австрійців), а також циган. Греків відправляли на поселення до Узбекистану (4097 осіб), рф (9253 особи), Казахстану, Таджикистану, Киргизії та Карело-Фінської РСР, болгар – до рф (10388 осіб), Казахстану (1868 осіб), Таджикистану, Узбекистану, Киргизії та Карело-Фінської РСР, вірмен – до рф (7492 особи), Казахстану (575 осіб), Узбекистану (381 особа), Таджикистану та Туркменістану. Переселенців розміщували у спеціальних поселеннях, споруджених окремо від наявних населених пунктів і часто огороджених колючим дротом. Вони не мали права залишати ці поселення і мусили працювати тільки за місцем проживання. Важкі умови побуту, незвичний клімат та інфекційні хвороби призводили до масових захворювань і смертності депортованих. Лише упродовж перших п’яти років близько 1/5 депортованих загинули. За масштабами втрат, депортації з Криму відносять до найтяжчих етнічних чисток ХХ століття.
Наслідки злочину
Депортація стала трагедією кримськотатарського народу і національних меншин, вигнаних із території півострова. В результаті депортації був зруйнованийКрим, в якому мирно співіснували представники різнихетнічних і релігійних груп – кримські татари, росіяни, українці, караїми, кримчаки, євреї, німці та ін. Істотно змінивсяетнічний склад населення. Відтепер основним населенням півострова стали росіяни й українці. Крим був не просто «звільнений» від корінного народу, тотальній «чистці» піддавалося все, що хоч якось нагадувало про існування кримських татар – були знесені кладовища, знищеніпам’ятки матеріальної і духовної культури, перейменовані топоніми.
У цей час відбувався процес осмислення кримськимитатарами нещастя, яке їх спіткало, закладався фундамент майбутньої активності кримськотатарського національного руху і його безкомпромісної опозиційності щодокомуністичного режиму. Дванадцять років, проведених кримськими татарами в умовах комендантського режиму, а потім десятиліття боротьби за повернення на своюбатьківщину, були і залишаються тими факторами національної свідомості, які донині консолідують і цементують кримськотатарський етнос.
Перший посібник
Нині всі зацікавлені мають можливість дізнатися правдиву історію Криму та кримськотатарського народу.Саме таку назву має виданий 2020 року перший посібник з історії півострова від давніх часів і до сучасності, написаний для найширшого кола читачів. Окрім того, ця книга є підручником нового покоління, в якому реалізований принцип історичної неупередженості та вперше висвітлено історію Криму не просто як території, а через призму історії його корінного народу.
Автори посібника – Гульнара Бекірова, Андрій Іванець, Юлія Тищенко, Сергій Громенко, Бекір Аблаєв – не замовчують і не перекручують складну історію створення, розвитку, розквіту, занепаду та анексії Росією держави кримських татар – Кримського ханства, яке свого часу було невіддільною складовою Східної Європи. Автори показують, що головну роль у руйнації Криму в усі часи відігравала завойовницька політика росії. Останній розділ книги присвячений незаконній окупації Криму у 2014 році. Детально викладений сам процес окупації, наведені численні факти порушення прав людини, прав корінного народу, мілітаризації Криму, розкрита шкода, завдана економіці, екології, культурі та відносинам між народами, які населяють Крим.
Навчальний посібник «Історія Криму та кримськотатарського народу» можна завантажити українською та кримськотатарською мовами.
Маріуполь заснували депортовані з Криму
І наостанок згадаємо про першу масову депортацію населення з Криму, що відбулася наприкінці 1779 року з метою підриву економіки тоді ще формально незалежного Кримського Ханства. Керував цією операцією московський воєначальник Олександр Суворов. Тоді залишили Крим понад 31 тисяча місцевих християн. Депортовані заснували місто, що було назване Маріуполем. За іронією долі, тисячі їхніх нащадків сьогодні окупанти насильницьким способом депортують з Маріуполя в так звану ДНР та росію.
Війна в Україні показує, що сучасна росія продовжує практикувати депортації, попри те, що в сучасному міжнародному праві насильницьке переселенняналежить до числа злочинів проти людяності.
