Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
– Страшно було перші три дні, – згадує колишній лікар-дантист, а нині тероборонівець Чернігова Богдан із позивним «Док».
Молодий чоловік раніше жив і працював у Бахмуті на Донеччині, звідки родом його дружина. Потім сім’я, втікаючи від війни на Донбасі, переїхала до Чернігова. Але рашистське зло прийшло і сюди.
В армії Богдан досі не служив, проте після широкомасштабного вторгнення росії одразу пішов до військкомату та не вагаючись взяв до рук зброю.
– Звичайно, на початку всі ми нервували, боялися вибухів та пострілів, – розповідає Богдан. – Тільки дурень не боїться смерті. Однак, з дня на день продовжували робити свою справу. Стояли на «нулі», обороняли рідне місто від рашистської нечисті.
Знання та вміння, набуті під час навчання та лікарської практики, «Доку» неодноразово знадобилися у воєнний час. Довелося евакуювати поранених цивільних людей. Згадує, як у березні, після ворожого обстрілу мікрорайону міста Чернігова «Шерстянка», рятували тяжко пораненого місцевого мешканця.
– У момент прильоту міни чоловік знаходився поблизу вікна. Уламок металу прилетів йому в потилицю. Він втратив багато крові. Діяти треба було дуже швидко, аби врятувати життя людині. Ми надали йому першу медичну допомогу, знесли сходами вниз та на власному транспорті доставили у лікарню.
Фото та відео авторів
