«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Ще в юнацькі роки Володимир Федорчук мріяв про службу в десантних військах. Захоплювався крилатою піхотою, небом і бойовим гаслом «Ніхто крім нас!». Але навряд чи здогадувався, що здійснитися цій романтичної мрії судилося тоді, коли йому вже було далеко за 50. За цей тривалий відрізок часу встиг відслужити строкову службу у лавах тоді ще радянської армії, отримати професію, обзавестися родиною, дітьми.
Життя котилося своєю звичною колією і ніщо не передвіщало ніяких раптових змін, та росія вирішила захопити Крим і вдертися на схід України. Володимир не довго вагався і влітку 2014 року добровольцем пішов у новосформований батальйон «Фенікс» славнозвісної 79-ї повітрянодесантної бригади. У складі артилерійського підрозділу частини брав участь у боях на Маріупольському напрямку. До речі, військову спеціальність навідник теж опановував, як-то кажуть, з «нуля».
— Спочатку потрапив у гаубичну батарею. Вчитися довелося в бойових умовах. Але війна суворий вчитель і помилок не вибачає, тому швидко засвоїв всі практичні навички своєї нової спеціальності, — згадує Володимир. — Уже за декілька тижнів нормально справлявся з обов’язками навідника. Наш розрахунок гаубиці Д-30 прикривав механізовані підрозділи та працював по виявлених цілях. Діяли максимально ефективно й робили ворогу дуже боляче.
У 2015 році старший солдат Федорчук звільнився, але згодом знову повернувся до війська. Після закінчення спеціалізованих курсів став командиром гармати та знову потрапив на передову. Там же очолив розрахунок САУ 2С1 «Гвоздика» і продовжував вдосконалювати свої навички гармаша. Попри зрілий вік (незабаром Володимиру виповниться 62 роки), сержант Федорчук був найкращим молодшим командиром підрозділу. Завдяки багатому бойовому досвіду, людяності і порядності в ставленні до підлеглих він має незаперечний авторитет серед особового складу.
У 2020 році Володимир вирішив остаточно звільнитися з армії. Повернувся додому, улюбленої роботи автослюсаря і звичного мирного життя, в якому головне місце займали родина та онуки. Але о четвертій годині ранку 24 лютого 2022 року чоловік, як і всі українці, прокинувся від вибухів авіабомб і снарядів. росія розпочала широкомасштабне вторгнення. Все раптово змінилося, крім одного — бажання бити ворога і захищати країну. Володимир пішов до військкомату й попри вік попросився до війська. Враховуючи досвід ветерана, його відправили в один з батальйонів територіальної оборони Одещини. На сьогодні він обіймає посаду командира відділення штурмової роти. Займається підготовкою особового складу, який невдовзі вирушить на передову й захищатиме південні рубежі нашої оборони. До речі, в одному з підрозділів тероборони служить і старший онук Володимира, якому вже виповнився 21 рік.
— В підрозділі є люди, які не мають не тільки бойового, а й військового досвіду. Здебільшого це молоді, патріотично налаштовані хлопці. Вважаю своїм обов’язком навчити їх азів військової справи: поводженню зі зброєю, наданню медичної допомоги та тим навичкам, які допоможуть їм бити ворога, а головне — залишитися живими й повернутися з перемогою до своїх родин, — додав ветеран.
Фото автора
