Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У Хмельницькому ще одна пара одружилася під час війни. Молодята Олег та Наталія вирішили провести церемонію у сквері імені Тараса Шевченка та запросити на неї всіх охочих. Олег — військовослужбовець Збройних Сил України, Наталія — домогосподарка. Пара разом уже 12 років і має 2 дітей. Проте офіційно одружитися вирішили саме в цей нелегкий для нашої країни час.
— Настав відповідальний момент для прийняття управлінського рішення, як кажуть у військових. Тому доцільно в такий час зробити ще один крок не тільки на захист нашої держави, але й своєї сім’ї, — розповідає Олег.
Підтримати молодят у такий важливий для них момент прийшли батьки, родичі, друзі, знайомі, товариші по службі та всі небайдужі хмельничани.
Посеред скверу молодята обмінялися обручками та дали одне одному обітниці, які розчулили всіх присутніх.
— Я Олег, беру тебе, Наталіє, за дружину, щоб бути тобі коханим супутником, відданим другом, підтримкою та захистом твоїм у горі та радості, в бідності та заможності, в хворобі та в здоров’ї, в мирі та війні.
— Я Наталія, беру тебе, Олеже, за чоловіка, щоб бути тобі відданим другом, надійною порадницею, втіхою тобі в усьому: в горі і радості, в бідності і заможності, в хворобах та здоров’ї, в мирі і війні.
Весілля відбулося з дотриманням українських традицій. Молодята прикрашали родинне дерево символічними стрічками, роздавали всім присутнім по шматочку короваю та запалювали сімейний вогонь.
У щасливе сімейне життя пара вирушила під вишитими українським орнаментом рушниками.
Організувати весілля молодятам допомогла волонтер, керівник всеукраїнського проєкту для військових «Кохання перемагає» Олена Ярошенко. Для неї це було перше весілля, організоване у Хмельницькому після широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
