Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
До такого висновку прийшли українські соціологи. Російська агресія у 2014 році та широкомасштабний наступ в лютому 2022 році запустив широкі громадські процеси в українському суспільстві, на які звернули свою увагу українські науковці. Військова соціологія під впливом трагічних обставин отримала новий поштовх у вивченні війська та війни на межі військових, суспільних, економічних, громадських, політичних та інших процесів.
Українська соціологія розпочинала свій шлях у Радянському Союзі наприкінці 60-х — на початку 80-х років 20 століття, тоді коли військо майже неможливо було вивчати навіть у перебудову, попри кричущі структурні недоліки. Військова соціологія вже в незалежній Україні описувала армію за тими проблемами, які існували на той час. Були дослідження дідівщини або дослідження закритих та інертних соціальних структур армії, які не дуже йшли на контакт із цивільними структурами. За описом армійського стилю життя, суто військових проблем, військова соціологія навіть не просувалася. Про це розповідає кандидат соціологічних наук Богдан Мотузенко.
Були поодинокі спроби вивчення життя воїнів-афганців або досвіду українських миротворців, тобто тих, хто пережив справжній бойовий досвід, і людей. Але справжня військова соціологія (що вивчає війну і військових у воєнних діях) з’являється тільки тоді, не тільки в Україні, а й у світі, коли з’являється справжня війна.
«І як ми бачимо, що помиляється британська розвідка, не тільки соціологія або політологія, не тільки військові експерти, а помиляються у визначенні цілей, потужностей, наслідків, результатів потужні розвідки світу, які професійно цим займаються. Помиляються військові інститути Європи. Навіть ті, які мають результати досліджень афганської тощо. Вони помиляються, тому що для вивчення соціологією певного явища потрібно це явище в повному розумінні», — зазначив Богдан Мотузенко.
Нині ця галузь формується на практиці. У Київському національному університет імені Тараса Шевченка відбувається потужне осмислення війни через експертизу науковців. Соціологічні центри проводять численні глибинні інтерв’ю, через кількісні дослідження, збирають матеріал для контент-досліджень. Ці дослідження помножаться тоді, коли військові повернуться, і можна буде досліджувати цю війну як переживання історії і досвіду кожного солдата та військових підрозділів А для соціології, що вивчає спільноти, це дуже важливо. З індивідуальних історій буде утворюватися досвід. Досвід не тільки участі, а досвід здійснення бойових дій, взаємодій у суспільстві у військовому стані.
«Ми з колегами нині відбираємо в соціальних мережах історії або те, що розповідають про війну військові. І ми розуміємо, як із красивих і, можливо, некоректних для соціології висловів вимальовується картина бойових дій, де ми бачимо прояв козацької січі як принцип ведення бою. Що немає строгого німецького чи радянського військового порядку. Що люди кидаються у січ і в ній діють набагато більше самостійніше, ніж діє російська армія, — розповів Богдан Мотузенко. — Ми вже знаємо з багатьох оцінок, що російська армія страждає від цього „єдиноначалія“, практично рабського підпорядкування. Ні лейтенанти, ні капітани, ні навіть полковники не можуть здійснювати суттєві зміни в бойових діях чи в операціях. Вони чекають генералів. Саме тому багато російських генералів загинуло „на передовій“ Централізована російська армія зазнає поразки в українських умовах, тому що, на відміну від окупантів, в українському спротиві ініціативу на себе беруть навіть не лейтенанти, а прості солдати. І в цьому українська армія має великі переваги», — зазначив Богдан Мотузенко.
Саме тому дослідження будуть відбуватися тоді, коли розповіді про цю війну і описи військових дій дійдуть до науковців від тих, хто їх здійснював. Тоді буде розвиток військової соціології, яка буде межувати з військовою наукою, дослідженнями суспільства, оскільки є величезна кількість свідчень про те, як населення допомагає армії, як територіальна оборона наближає Україну до швейцарської або ізраїльської моделі. Як військові дії, що відбуваються в Україні, також наближаються до фінської моделі поведінки. І це є суто українським надбанням, досвідом, який перетворить українську армію на армію, що буде прикладом для багатьох армій світу.
