Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
21-річний командир Юліан Ступак загинув, прикриваючи побратимів.
Юліан Ступак народився 28 серпня 2000 року. Навчався в середній загальноосвітній школі № 37 міста Кам’янського. Він був надзвичайно енергійним і завжди усміхався, а ще мріяв стати військовим.
У 2014 році, коли почалася війна в Україні, йому було лише 14, але вже тоді його бажання пов’язати життя з армією лише посилилося, тож на випускному і вчителі, і однокласники знали, що Юліан вступатиме до військового вишу.
Навчався Юліан на факультеті бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Улюбленими предметами для нього стали вогнева підготовка та тактика. Хлопець мав хист до воєнної справи і серйозно ставився до навчання, бо розумів — незабаром він складатиме іспити не за партою.
Влітку 2021 року Юліан отримав своє перше офіцерське звання «лейтенант». За рейтингом у навчанні офіцер опинився в числі тих, хто має право обирати майбутнє місце служби самостійно. Хлопець же був переконаний, що кожен офіцер-випускник у наш час повинен «нюхнути пороху», тож свідомо обирав бойову бригаду. Він поповнив лави окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Посаду командира взводу Юлій прийняв уже на фронті, адже частина на момент його прибуття в підрозділ виконувала бойове завдання в районі проведення ООС. Тут на нього чекало чергове випробування — потрібно було завоювати авторитет серед підлеглих, які іноді були старші за нього вдвічі та провели на війні не один рік… Утім, завдяки вмінню будувати відносини йому це вдалося. До того ж саме за дипломатичність характеру побратими дали молодому офіцеру позивний «Цезар».
— 24 лютого, під час широкомасштабного російського вторгнення, у Юліана була ротація і він перебував у військовій частині Дніпра. Спершу їх направили захищати Україну від російських загарбників Сумську область, після цього Харківський регіон. Ми щодня з ним були на зв’язку, говорили по телефону, — розповідає батько Героя Юрій Ступак. — Пам’ятаю, як син підбив ворожий танк, то дзвонив і говорив, що збив його звичайною «мухою» — РПГ-22. Тож росіяни аж ніяк не безсмертні і дуже добре горять. Він сам у тому переконався.
Юрій ніколи не забуде й останньої розмови з сином. То був ранок 8 березня…
— Він мені розповів, що з хлопцями зачищають село. Я сказав, що не турбуватиму його і передзвоню ввечері. Юліан відповів, що буде краще, коли я наберу наступного дня, але 9 березня він уже на зв’язок не вийшов, — пригадує Юрій.
21-річний командир загинув 8 березня під час боїв за Харківську область. Він та ще кілька побратимів ціною власного життя дали підрозділам ЗСУ просунутися далі: прикривали своїх побратимів, а ворогу не давали вести наступ.
— Юліан — справжній Герой. За декілька днів до смерті він знищив російський танк, схопив гранату, яка летіла на нас, коли ми сиділи в засаді, і відкинув її в бік ворогів. Без вагань і роздумів. В останньому бою він не зрадив себе і до останнього думав про підлеглих. Тоді по піхоті «працював» ворожий танк. Юліана зачепило осколком. Проте він виводив людей, які потрапили у складне становище, не могли вийти самостійно. Свій взвод витягував. І він ішов останнім, — розповів про загибель Ступака побратим.
Про смерть сина батькові повідомили 11 березня. Попри це, Юрій до останнього не вірив, що Юліан загинув, думав, що поранений і, можливо, переховується в людей. Але не судилося…
Юліана Ступака поховали на кладовищі в Ясинуватці на Кіровоградщині.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі лейтенанту Юліану Ступаку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Вічна слава Героям!
