Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Навесні 2014 року, коли проросійські бандформування під керівництвом Ігоря Стрєлкова з місцевими терористами окупували Слов’янськ, Гліб Іванченко на сімейній раді категорично висловився за переїзд до столиці України, аби продовжувати сімейний бізнес.
Родина займалась виготовленням електричних печей для випалення виробів з кераміки. Батьки підтримали сина і відправили його в «розвідку». Коштів навіть на існування катастрофічно не вистачало. Але хлопець і на сьогодні вважає, що вчинив вірно.
— Приїхав до Києва, маючи в кишені лише 200 гривень, — пригадує Гліб. — Якогось розпачу не було. Прагнув лише працювати, аби заробляти на життя. Винайняв недороге житло, перевіз обладнання, згодом до Києва перебралися й батьки. Виробництво у нас невелике, печі мають попит у таких саме маленьких приватних підприємств, продукція яких випускається в невеликий кількості: сувенірні вироби, різноманітні керамічні ізолятори.
Коли в липні 2014 року Слов’янськ було звільнено від проросійських окупантів, батьки Гліба повернулись до рідного міста. Сам же хлопець продовжив займатися бізнесом в столиці.
— Справи йшли непогано, знайшлися клієнти на нашу продукцію і ми з братом успішно працювали, — розповідає Гліб Іванченко. — Підтримували зв’язок з батьками, але повертатись до Слов’янська не наважувалися. Тим паче, що брат вчиться в столичному інституті.
У Гліба, як і у кожного українця, своя життєва історія після 24 лютого. Ніч була чомусь тривожна. А ранком разом із коханою дівчиною слухали та читали перші повідомлення про широкомасштабне вторгнення російської армії в Україну.
— Одразу зрозумів, де має бути моє місце, — говорить Гліб. — Пригадав на одній з столичних вулиць величезний плакат, який запрошував до лав Тероборони. Транспорт уже майже не курсував, тому о 9 ранку пішки подався до військкомату. Залишив свої контакти, а о пів на 20 прибув до свого майбутнього підрозділу.
І хоча Гліб ніколи до цього не тримав в руках зброю, якогось страху або невпевненості не відчуває. До війни займався марафоном, промисловим альпінізмом, фізично почуває себе відмінно.
— Серед особового складу в колективі трапляться такі люди, що просто не віриш, що вони не служили в армії, — говорить заступник командира підрозділу «Миколайович». — Іванченко — тому приклад. Підтягнутий, дисциплінований, ініціативний, вправи на стрільбах виконує не нижче ніж «добре». Якби свого часу пішов до армії, вправним військовиком був би.
