Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Дві жінки-компаньйонки, Тетяна Комар та Леся Зіаннурова, співвласниці бренду COMARZI. До російського вторгнення їхнє ательє шило жіночий одяг — модні сукні, ділові костюми та інші речі. Та з початком широкомасштабної війни підприємиці повністю змінили як напрямок роботи, так і формат своєї діяльності. Від суконь та жакетів вони перейшли до балаклав і розвантажувачів, і перший місяць війни займалися суто волонтерською діяльністю.
— На третій день війни мені зателефонувала колега, сказала, що треба відшити медичні сумки, — розповідає Леся Зіаннурова. — Зробили. Після цього почали шити балаклави для хлопців, а із залишків тканини — теплі флісові шкарпетки.
Взагалі, кажуть компаньйонки, із тканиною та матеріалами в цілому важко. Коли починали працювати, шили зі своїх запасів — в основному, міцних, сумочних тканин «андроїд» та «оксфорд», але й вони швидко закінчилися. З метою економії швачки вийшли на безвідходне виробництво: відрізи тканини крояться, спочатку шиються жилети-розвантажувачі та плитоноски, з менших клаптиків тканини — сумки-кишені для магазинів, аптечок, для скидання порожніх магазинів тощо. Ну, і найдрібніші клаптики швачки віддають дівчатам, які у школах та поліклініках Вінниці плетуть маскувальні сітки.
Журналістові АрміяInform пані Леся розповіла, що до виробництва спорядження для захисників вони з Тетяною долучили майстринь громадської організації «Екотворчість». Згодом почали приходити й жінки з-поміж вимушено переміщених осіб. Для них ця робота — і можливість відволіктися від пережитого, такий собі антистрес. Загалом у різні дні на перемогу в ательє працювало від 10 до 26 швачок. Хтось шиє на професійному рівні, хтось мав швацький досвід виключно на домашній машинці, а хтось сів за неї вперше тепер, безпосередньо в ательє. Та всіх об’єднує хист і бажання допомогти хлопцям на передовій. Недарма у кожний відшитий жилет дівчата кладуть з любов’ю зв’язане сердечко, ляльку-мотанку чи ще якийсь рукотворний сувенір кольорів національного прапора.
За місяць волонтерської діяльності в ательє COMARZI виготовили близько 250 розвантажувальних жилетів, кількасот шкарпеток, майже 400 балаклав та приблизно стільки ж сумок для кріплення за системою Молле.
— Коли ми починали, хлопці принесли як зразок розвантажувач європейського виробництва досить складної модифікації, — продовжує Леся Зіаннурова. — Ми трохи спростили його дизайн, додали ще кілька кишень — зокрема, для скидання порожніх магазинів та для дощовика. У нас нині постійно бувають наші захисники з передової — вони радять, що покращити в жилетах ти плитоносках, що змінити.
Шити плитоноски дівчата почали нещодавно. Наразі пошили трохи менше ніж десять й пів сотні запустили у виробництво. Та попит великий, тож роботи попереду багато.
Компаньйонки кажуть, що тепер працюють на замовлення волонтерських спільнот. Ті привозять тканину й фурнітуру, оформлюють замовлення, а дівчата вже його виконують. На жаль, війна ще не закінчується, тож без роботи вони поки що не сидітимуть. Ну, а вже після перемоги можна буде повернутися до суконь!
