У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
— Здається, він завжди був у гарному гуморі, так і сипав жартами з будь-якого приводу. Сумувати з Ромою ніколи не доводилось, — кажуть хлопці з підрозділу Героя України Романа Русника. — Та поряд зі смішками була неймовірна впевненість у його грамотних, часто нестандартних рішеннях і в тому, що він завжди прикриє, врятує, підставить плече… Справжній командир! Усі, хто з ним служив, не дадуть збрехати!
У свої 23 старший лейтенант Роман Русник і справді справедливо вважався досвідченим та грамотним командиром. Хоч він і не так давно закінчив навчання у військовому виші та отримав перше офіцерське звання, досвіду точно — не позичати. За плечима — не одна бойова ротація в найгарячіших точках Донбасу.
Роман вступив на військового вишу якраз із початком війни. На обережне запитання рідних: «А воно тобі треба?», уродженець невеликого села Луг на Закарпатті знайшов вагомий аргумент: «Звісно! Країну ж потрібно захищати! Війна…» Тож надалі зайвих питань ніхто не ставив, рідні лиш чесно казали, що пишаються…
Одразу після випуску молодий лейтенант потрапив на фронт — здобувати практичний досвід. «Мій захисник», — із гордістю казала мати, а Роман жартівливо наказував: «Відставити плакати!» та обіцяв, що все буде добре.
Молодий офіцер швидко здобув авторитет навіть серед удвічі старших побратимів і став відповідальним командиром. Штурми, перемоги, втрати, ухвалення вкрай важливих рішень, від яких залежать десятки життів… Одне з таких рішень він ухвалив 9 березня 2022-го на Луганщині, де зустрів широкомасштабний наступ російських військ.
— Ми обороняли від окупантів населений пункт Кремінна, що на Луганщині, — розповідають побратими старшого лейтенанта. — Поблизу позицій підрозділу Роман помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу. Висунувся в бік противника разом із відділенням. Там йому вдалось швидко знешкодити ворожу ДРГ. Наші бійці залишились на тій позиції для розвідки подальших дій орків. Окупанти відправили взвод на підкріплення та почали напад. Сили були нерівними, та наші воїни завдали значних втрат противнику.
Оскільки кількість окупантів у рази перевищувала, українським воїнам довелось відступати. Аби зберегти життя побратимів, Роман наказав товаришам відходити, а сам залишився прикривати відступ. Завдяки героїчному вчинку друзі лишились живими, сам Роман врятуватись не зміг… Він до останнього прикривав відступ товаришів…
«Мій захисник», — із гордістю каже мати, коли дивиться на фото сина з чорною стрічкою та не стримує сліз… Але ніхто вже не скаже: «Відставити плакати…»
