Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Чесно кажучи, на деякий час ми із колегою мовби остовпіли. Геть обіч, по селу, рвалися ворожі снаряди. Усіх цивільних, як змогли, повідомили про реальну повітряну тривогу. А із центральної садиби фермерського господарства на околицях, не поспішаючи… вирулив трактор із навісними боронами, й спокійнісінько почимчикував у поля. Тільки й пропливло повз нас геть-чисто незворушне чоловіче обличчя у кабіні…
Згодом виясняємо, що за кермом того трактора сидів власник фермерського господарства. Добираємося до розбомбленого, наполовину спаленого хазяйства, розмовляємо із його дружиною, Любов’ю Іванівною:
– Пані Любо, ваш чоловік настільки відчайдушний?
– Аж ніяк: всі нормальні люди дуже бояться! Але сіяти і працювати, за скотиною ходити комусь же треба? Та й звикли ми. Поки росіян звідси не вибили, по нам прилітало із усіх боків. Орки ті стріляли по нашим, а наші, через мою голову, по ним. Штаб росіян он де був, у підвалі – за кількасот метрів від нас.
Нелюди вони, скажу вам, іще ті! Прийдуть зранку напідпитку, «попросять» молочка теплого, хліба домашнього тощо. А вже за годину палять по нас із автоматів й кулеметів. У затишшя розважалися – розстрілювали нашу техніку, сонячні батареї на фермі. Полювали із снайперських гвинтівок за легковиком із хлібом, свиней забивали собі на прокорм.
А щойно їх вибили з села, ми хутко засіяли шістдесят чотири гектари нашої землі. Сьогодні чоловік виїхав поля боронувати, так як вчора і сьогодні вночі пройшов дощ, й нам треба зберегти на засіяних полях у ґрунтах вологу. Ніколи нам боятися – у селян, як то кажуть, один день рік кормить…
Довідково. За даними профільного департаменту Харківської обласної військової адміністрації, станом на сьогоднішній день на всіх територіях, де не відбуваються бойові дії, аграрії посіяли близько трьох тисяч гектарів ранніх зернових і зернобобових культур. Загалом же селяни мають намір засіяти не менше 60% від планових до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну площ. Що, як мінімум, забезпечить продовольством населення регіону.
Тварини у хлівах й корівниках під обстрілом згоряли заживо
Зі слів Любові Іванівни, після звільнення села, як раз на її день народження наприкінці березня, на ферму від орків прилетіло кілька снарядів у ангар для молодняка. Воно вмить спалахнуло, й вивести скотину у фермерів та їхніх найманих працівників не було аніякої можливості. Тільки й залишалося, що рятувати від займання сусідні корівники й телятники, господарчі прибудови.А ще – слухати, як кричить скотина, що згоряє заживо. Із майже пів тисячі голів великої рогатої худоби, вівці та свиней вижила чверть.
Нині до фермерів повернулися, хто звідки, колишні співробітники. Усім миром вони підлатали вцілілі корівники й свинарники, реанімували частину техніки й інвентарю, та продовжили обробляти землю й доглядати, ростити скотину. Зараз найбільший їхній головний біль – каже Любов Іванівна – поставити на ноги поранених уламками снарядів телят та поросят, відновити розстріляну техніку. Ну і, прибратися за орками, які втікали із підвалів, кидаючи боєприпаси та підштаники…
