Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
«Мамині слова: «Тато загинув за Україну» назавжди розділили моє життя на щасливе «до» та нестерпне «після», — каже 21-річна Уляна Коломієць, донька Героя України.
Ще трохи більше ніж місяць тому студентка Київської політехніки переймалась майбутньою сесією, непростими проєктами з інформатики, пошуком роботи. Каже, що навіть не здогадувалась, наскільки усе не матиме сенсу вже згодом…
— Тато віддав своє життя для порятунку інших. Він був Героєм. Він є Героєм. Але я не хочу Героя, я хочу живого татка. Нічого не повернути. Тяжко. Як жити далі?
Майор Дмитро Коломієць — льотчик-винищувач. Він одним із перших зустрів ворога. З самого ранку 24 лютого, коли більшість українців ще спокійно спали та не підозрювали, що розпочалась широкомасштабна війна, офіцер вступив у повітряний бій на Хмельниччині. Дмитро героїчно відвернув на себе вогонь ворожої авіації. Це дозволило врятувати побратимів. Був збитий літаком окупантів. Він свідомо пішов на смерть…
Рідні розповідають, що вибір професії для Дмитра був очевидним. Майже усі в родині служили. Батько — військовий льотчик, тож дитинство промайнуло на аеродромах та гарнізонах. Та й бабуся служила у зенітних військах, отримала безліч нагород, була сміливою та рішучою.
— Схоже, сміливість таки передається у спадок, — каже Тетяна Івчук, сестра дружини загиблого. — Саме бабуся виховувала онука до шкільного віку, а про її героїзм ходили легенди.
Дмитро мав чимало захоплень: музика, байдарки, техніка. Та на першому місці завжди були літаки. Тож, коли хлопець упевнено подав документи до Чернігівського льотного училища, це зовсім нікого не здивувало. Вчився — на відмінно, адже батько завжди казав, наскільки важливо у авіації бути професіоналом. Дмитро все впевненіше почував себе за штурвалом та швидко став справжнім асом. Служив льотчик на Житомирщині, опанував літаки Су-27, МіГ-29, Л-39.
— Дмитро завжди любив небо та авіацію й переконував, що це взаємно… Йому було лише 48 років. Це так мало. Але для Дмитра це виявилось достатньо, щоб, не замислюючись, віддати себе задля порятунку інших, — додає Тетяна.
У Героя залишились донька Уляна та дружина Людмила, з якою разом прожили 24 роки. Дружина працює виховательською у місцевому дитячому садочку. Вона точно зуміє пояснити маленьким українцям, що таке справжній патріотизм та героїзм…
За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 28 лютого 2022 року № 78/2022 майору Дмитру Валерійовичу Коломійцю присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
