Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
— Вона моя найкраща, я дуже її кохаю, — стримано по-чоловічому каже Вадим.
— Він — чоловік слова, якщо щось сказав, то обов’язково це зробить. Я ні на хвилиночку не вагалась, коли відповіла йому «так», — із гордістю розповідає Анна.
Він — головний сержант, інструктор Вінницького об’єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Вона — офіцер-зв’язківець однієї з частин Вінницького гарнізону.
Сьогодні Вадим та Анна поєднали свої долі, ставши на весільний рушник. А познайомились молоді люди кілька місяців тому в інтернеті.
— Ніколи не думала, що можна знайти чоловіка на сайті знайомств. Те, що ми обоє військові, дізнались, коли після кількох телефонних розмов зустрілись у кафе. На першому побаченні не хвилювалась, просто дивилась, яка він людина. Кілька разів сходили на каву, і 17 листопада Вадим запропонував зустрічатись, — розповідає дівчина.
Пропозицію руки та серця Вадим зробив коханій телефоном три тижні тому.
— Чесно, до того як почалась широкомасштабна війна, одружуватись не планував. А сталось так, що два місяці через службу не бачив Аню. Почалась війна — і щось тьохнуло. Щасливий, що вона погодилась, — говорить Вадим.
За освітою Вадим «вчитель фізкультури». Перший свій контракт відслужив у Прикордонній службі України. Потім вирішив пов’язати долю зі Збройними Силами. «Ерудований, здібний, комунікабельний, професійний військовий», — так про чоловіка відгукуються колеги.
Анна після здобуття вищої освіти працювала на митниці. Але перед тим, попри незгоду батьків, дівчина закінчила військову кафедру. Як офіцер запасу була призвана на строкову військову службу, після півтора року якої вирішила, що армія — це її призначення. Тож уклала контракт в одній із частин Вінницького гарнізону.
Колектив АрміяInform бажає новоствореній військовій родині нескінченного сімейного щастя!
