У росії продовжують брехати про те, що Кримський півострів вдалося загарбати в України й окупувати «без жодного пострілу», тому що ніхто не чинив активного спротиву. Насправді опір…
Здається, навіть війна не здатна позбавити українців від схильності до гіперболізованої самокритики, або, як кажуть, «непозбувної бентеги».
Жорстокий спротив окупантам, щоденні подвиги військових і цивільних, тисячі яскравих та героїчних постатей, вчинків, що надихають, мали б остаточно упевнити песимістів у тому, що український народ об’єднаний, як ніколи, і вже точно ані трохи не гірший від тих, кого ми називаємо «цивілізованим світом».
Проте, виглядає так, що цього замало, аби позбавити окремих упертюхів від звички розшукувати, культивувати і розносити світами месиджі щодо нашої меншовартості. Зламати цю звичку не змогла навіть сила, з якою ми долаємо супер- важкі випробування.
На третій тиждень війни посполиті соцмереж обтрусилися і відновили полеміку про «поганих» українців.
Ось теми, які їм тепер «сверблять»: чоловіки, які тікають від війни за кордон; чиновники територіальних центрів комплектування, які за гроші «відмазують» від служби; спекулятивні «накрутки» на товари і послуги; наявність «ватників» і «п’ятої колони» у наших лавах; політики-запроданці; погане ставлення до біженців і, навпаки, — «не така» поведінка біженців в країнах ЄС.
А ось типові реакції на ці теми: одні пишуть «от що ж ми за нація така, в країні війна, а у нас дезертири щодень тікають за кордон!?» Інші підливають: «а у військкоматах за хабарі від армії відмазують», «гуманітарку» розкрадають«, «бариги ціни попіднімали». І вінець дискусій: «А от у Польщі (Німеччині, Британії, Литві, Франції тощо), народ не такий, там так не роблять…»
Читали таке, правда!?
З генераторами таких тез сперечатися важко, крізь броню стереотипів раціональним аргументам пробитися важко. Але є один перевірений прийом, який досить добре прочищає мозки «всепропальщикам» і знижує градус самокритики в крові до адекватного рівня.
Є такий телесеріал — «Війна Фойла» («Foyle’sWar» — анг.). Ця стрічка, знята у Великій Британії, розповідає про роботу поліцейського у часи Другої світової війни. Головний герой, детектив Крістофер Фойл, розслідує цивільно-військові злочини, у них фігурують: чиновники, які за хабар «відмазують» від служби в армії; дезертири; мародери; «п’ята колона»; спекулянти; «вата»; панікери-«всепропальщики»; зрадники; прогерманські політики та трохи пересічних злочинців. Більшість справ, що потрапляють до рук детектива Фойла, так чи інакше пов’язані з поточною війною, сюжетні лінії знайомлять з проблемами біженців з інших країн, з конфліктами між евакуйованими і місцевими, з тертями військовослужбовців і з надто гарячою теробороною.
Сучасний український глядач легко побачить безліч аналогій із нашим поточним моментом, зокрема позитивних — і буденний героїзм пересічних людей, котрі щодня роблять максимум можливого для спільної перемоги, і безпафосний патріотизм.
Що важливо: британці вважають цей серіал однією з найкращих художніх робіт за історичною точністю відтворення духу тієї епохи (хто читає англійською — легко переконається).
Простий перегляд цієї стрічки засвідчує, що насправді проблеми нашого суспільства не є унікальними, навіть найстаріші демократії не позбавлені від них. Тому не варто самих себе принижувати якоюсь особливою «українською недосконалістю». «Люди» і «людиська» є в кожної нації. Покидьки є в кожному суспільстві, але у демократичному вони у меншості. Покидькам тут не місце.
Україна — демократична європейська країна. Ми — такі ж, як і мешканці будь-якої європейської демократії, зі схожими ґанджами і зі схожими достоїнствами. Ми, українці, нічим не гірші та нічим не ліпші, ніж інші народи світу (за виключенням росіян, але тут окрема «історія хвороби», і ми її зараз лікуємо).
Вирощувати з купки дрібних негідників великий портрет сучасних українців — справа деструктивна. Ба більше, грає на користь нашим ворогам. Так, з цими негідними явищами треба боротися і знищувати. Але не треба підлість одиниць перетворювати на властивість мільйонів!
Тому ми повинні відкинути сумніви у собі самих і продовжувати боротьбу, бити ворога і тримати стрій. Проливати сльози і впадати у «непозбувну бентегу» будемо після перемоги. Зараз на це немає ні часу, ні ресурсів.
У нас крута армія, у нас горді люди, і разом ми обов’язково переможемо!
Слава Україні та її Збройним Силам!
