Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
У важкий період для України, яка героїчно виборює свою незалежність та соборність, за участю пресслужби артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича світ побачила документальна стрічка «Олена Степанів. Жінка-солдат».
Попри те, що підрозділи самої бригади наразі мужньо стримують агресора, знищуючи його на різних операційних напрямках російсько-українського фронту, саме зараз — дуже слушний момент для появи цього фільму. По-перше — з огляду на те, що кінострічка присвячена жінці-захисниці, а сьогодні Україну боронять десятки тисяч дівчат і жінок. По-друге, саме для гармашів цієї військової частини постать Олени Степанів є ментально близькою. Адже ця жінка була дружиною патрона бригади — засновника артилерії українського війська генерал-хорунжого Романа Дашкевича.
Автор сценарію та режисер фільму — давній друг бригади, історик із Жовкви Львівської області Віктор Заславський, автор уже кількох книг та сценаріїв. Редактор — пресофіцер частини лейтенант Олег Калашніков.
— Документальна кінострічка створена саме в ці криваві для українського народу дні, коли наша держава відстоює свою свободу від імперських зазіхань російської імперії, — говорить офіцер. — І символічно, коли в лавах ЗСУ, як і сто років тому, пліч-о-пліч із чоловіками стоять жінки.
Стрічка про Олену Степанів-Дашкевич — це вже п’ятий документальний фільм, знятий у бригаді.
— Взагалі, якби не вторгнення рашистів, у березні ми б видали книгу про Олену Степанів, — каже Олег Калашніков. — Втім, ворог зламав усі плани, і видання книги довелося перенести на «після перемоги». Натомість нині підготували фільм.
Довідково: Перша жінка-офіцер українського національного війська, Олена Степанів була четаркою Українських Січових Стрільців — командиром жіночого взводу. Відзначилася у боях за гору Маківку в 1915 році, згодом отримала військове звання хорунжої. В бою з військами російської імператорської армії потрапила у полон. Два роки перебувала у статусі військовополоненої у Ташкенті.
Після революції у Росії повернулася до Галичини. Належала до організаторів Листопадового повстання 1918 року, брала активну участь в польсько-українській війні (1918-1919) у складі Української Галицької Армії. Працювала на посаді референтки преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР та Міністерства закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському. У 1919-21 роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію, після чого повернулася до Львова. Викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа», референтка при Ревізійному союзі українських кооперативів; співпрацювала з «Пластом» і УВО.
З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 1945-49 роках — на посаді доцентки Львівського університету. Після закінчення Другої світової війни була старшою науковою співробітницею і завідувачкою сектору економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковою співробітницею Природничого музею АН УРСР. 20 грудня 1949 року арештована і відправлена до мордовських таборів. У 1956 році звільнена за станом здоров’я, повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.
